3.

Пилом була вкрита, книга, яку Ветвицький взяв з полички. Чоловік закашлявся. Давно він не брав в руки книг, а читав він ще менше. Губернатор мав хорошу колекцію книг по окультизму. Не читав, але мав. Ветвицький був помічником губернатора, по своїй суті, секретар. Робота не важка і цікава. Проте нині стався інцидент варти про згадку. Польський бранець Яцлав Каленський зник з барака, в якому жив.
Коли губернатор зайшов до барака, разом із солдатами, Яцлова він там не знайшов, а тільки калюжу крові на підлозі. Саме з цього моменту губернатор почав думати. Так чоловіка шукали, але все марно, він зник. Як дехто може сказати, що від чоловіка, лишилося саме мокре місце. Колекція книг пана губернатора, а частково вона належала Полю, зокрема її окультна частина. Читалось вона тяжко, бо написана була латиною, або французькою, яку не всі добре розуміли.
Винятком був Ветвицький, який знав і латину (на якій велась Свята Меса католицькими священниками), і французьку, якою розмовляло усе російське дворянство, незважаючи на війну 1812 року. Хоча і тих хто дожив до нині з тієї війни не лишилось, а російську так ніхто вперто, не хотів вчити. Книга класікувала вампірів, демонів , в одному труді. Морок. Проте дізнався про те що вампіри можуть перетворюватись на кажана. Попри те факт той не доведений.
Ветвицький видохнув, ще раз подивився на розворот книги яку намагався читати, та з сумом закрив книгу. Чоловік взяв до рук сигару зі столу (яку йому спеціально привозили з Європи) закурив, випустивши хмару диму у відкриті балконні двері. він ходив із кута в куток, міряючи кімнату кроками, розмірковуючи над тим що ж могло статися із польським бранцем. В решті, Ветвицький не витримав, та вийшов на балкон, який виходив на головну вулицю. Свіже весняне повітря, вдарило чоловіка в обличчя, та здалося, що на мить, він забув за все.
Пройшла ще мить, і він почув шурхотіння схоже, на великі крила, та тінь що промайнула поряд з ним. Він розвернувся, та побачив як якась фігура хапає ізвізника , та тягне, а потім злітає, та з гарчанням унесе кудись в гору.

 Ветвицький подавився димом, кинув сигару, та гучно прокричав кудись в ніч :

- Служиві, сюди, швидко, на вулицю!

Невідомо звідки набігли солдати, вертаючи головами на всі боки, намагаючись зрозуміти звідки лунав голос. А чоловік, тим часом швидко вийшов на вулицю, до старої карети з конями, та твердо промовив:

- Сюди швидко!

Набігло з два десятки солдатів, які неквапливо вишукались поряд. Вийшов головний офіцер, та досить амбітно запитав :

- Що сталось, господін хороший, що ви кричите посеред ночі?

Ветвицький вирячився на нього, та історично промовив :

- Я помічник губернатора, головний секретар Дмитро Ветвицький ! А ви поки що на службі, і поки так, то маєте реагувати на ті злочини які стаються в місті. До того часу поки не прибуде охранка. Я зрозуміло висловлююсь?

- Так пане! - Відповів офіцер та вже менш жваво запитав. - А що ж тут власне сталось?

- Ну судячи з усього викрадення... - Ветвицький на мить замислився, та додав.- А можливо і вбивство. Це не допустиму, це сталось у вечорі, на моїх очах... ви тут нащо якщо таке стається?

Офіцер замовчав, а Ветвицький надувся, та продовжив :

- Тепер ви почнете пошуки двох чоловіків... Швидко в ту сторону ! - промовив він вказуючи в сторону куди потягли ізвізника. 

Солдати перезарядили свої гвинтівки та побігли куди було вказано, а офіцер розвернувся, поправляючи катетеру, за ними, діставши свою шаблю, кроком, віддаючі короткі накази.

А Ветвицький тим часом підійшов до коня, погладив його, та промовив :

- Що ж мені робити із тобою, друже? 

Ветвицький видохнув, та не поспішаючи пішов в слід солдатам. Почалися пошуки, військові розійшлись по всіх кінцях міста. Рознісся ґвалт, де які двері в маєтках, повідкривались, і люди повиходили із цікавістю дивлячись як бігають служиві. Головна вулиця, Польський квартал, район Троїцької церкви, та жіночої школи, нічого. Вивели коні загони, які обшукали Озерного ринку. 

Втомлений офіцер підійшов та промовив :

- Господін хороший, ми знайшли тіло чоловіка!

Ветвицький поглянув на нього та запитав :

- Де він?

Офіцер махнув рукою. Солдати підвели теліжку, запряжену конями. Один з чоловіків заліз на теліжку, та стягнув сірий холст, під яким лежало тіло. Ветвицький заліз на теліжку, та поглянув уважно на труп. Шкіра була біла, бліда, а тіло здавалося безкровленним. Він присів поряд, та відвернув голову ізвізника в сторону, де на шиї побачив дві великі, округлі рани, та здавалися що це були сліди від укусу якоїсь тварини.

- Пане...- Невпевнено промовив офіцер. - Ми знайшли ще де кого...

Ветвицький зістрибнув з телеги, випрямився, та гордо промовив :

- Кого?

Офіцер дав знак своїм солдатам, двоє підвели напівоголену дівчину, яка була бліда, не менш, а ніж знайдений труп чоловіка. Вона була гарна, молода, аристократичного вигляду, худорлявої статури. Ветвицький зняв зі себе мундир, та накинув на дівчину, обійняв за талію, притискаючи до себе, поглянув гнівно спочатку на солдат, а потім на унтер-офіцера який стояв поряд, та промовив :

- Дозвольте запитати, це ви роздягли дівчину, ви вчинили ґвалт? - Але не дочекавшись відповіді, опустив голову до дівчини, та промовив вже ласкаво. - Хто це зробив, дівчинко, ці люди? Не бійся... Якщо тебе збезщещина.... Ті злочинці будуть покарані! Даю слово...

Та Галина мовчала. Він декілько рази повторив це питання її. Нарешті вона підвела на нього свої вицвілі очі та промовила :

- Ні, не треба... Він... Він кохав мене... як він кохав мене! Мій бог... мій любий...

Але не закінчивши фразу, ослабла, та втратила свідомість, на руках у Ветвицького. Він взяв дівчину на руки, загортаючи її в мундир. Він підняв очі на військових, та гнівно промовив :