6.

Врешті-решт Юрка зв'язали слуги Бачевських. Його було покладено на ліжку в кімнаті, де ми над ним проводили молитви. Зрештою його перевезла Конгрегація до монастиря, де ми і жили. Коли ми завершили розслідування по маєтку "Під Липами", над Юрком Бачевським було проведено успішний обряд екзорцизму.
Після важкої ночі, у мене з Матеушем сталася нарада, де були присутні ще не названі духовні особи,яких я і не збираюсь називати. Була розмова і з єпископом Бандуським. Властне єдине, що нам порадили, це обстежити той страшний маєток на Зеленій, 8.
В цей самий час я прийняв Одвічні Обіти. Нелегкий був вибір, але на той час (та й зараз також) єдино вірний, який я міг обрати для себе.
Напередодні нелегкого походу ми молилися так, як не молилися ніколи. Наче це було в останній раз. Можливо, це ми так думали,боялися загинути, я таки дійсно боявся. Проте ніхто з нас про це не говорив.
День напередодні швидко минув. Я не встиг, здавалося, і подиху зробити, як сонце почало сідати. Ми взяли все нам потрібне та вийшли на вулицю, де почало відчуватися весняне тепло.Кожен з нас був в роздумах, і ми мовчки дійшли до маєтку під назвою "Під Липами". Зовні це був невеликий будинок, з усіх боків огороджений парканом та з великою кованою брамою. Я штовхнув браму, яка із скрипом відчинилася. Швидко оглянувши, ми не знайшли ні служників, ні панів, нікого.Маєток, здавалося, був пустий. Але придивившись сильніше, можна було побачити як старий робітник порається у розкішному розарії, який почав прокидатися після зими. Старий підняв голову, нахмурився та гучно промовив:
- Я перепрошую, святі отці, але тут ніхто не живе... Вже близько року. Після смерті шановної господарки...
Та не встиг він закінчити, як отець Матеуш його обірвав та, як завжди, м'яко промовив:
- Я перепрошую, пане, я знаю що тут нікого немає.Ми, власне,прийшли щоб оглянути цю кам'яницю, - він витримав паузу, дістав десять злотих із кишені та протягнув їх старому. - Гадаю, ми затримаємося тут до ранку. Це справа важлива є, ми лишимося до ранку. Нас ніхто не потурбує?
Старий робітник здивовано покачав головою та промовив:
- Ні, отче... Ви не перші, хто намагалися потрапити сюди. Але ваші аргументи мені здаються переконливими...
- Розкажіть подробиці, пане, - промовив я.
Він дістав дешеві сигарети, закурив.Від їх диму мене смикнуло, я ковтнув ком в горлі. А старий, випустивши кільце диму, заговорив:
- Це було вже після смерті нашої господарки, пані Ядвіги... Напевно, що справа була під час переїзду господарів, сюди приходив один молодий пан. Я сказав би, що хворобливого вигляду хлопчина. Але по одягу із панів, не менше...
- І що ж він хотів?
Старий посміхнувсята промовив:
- Та що ж? Як всі, побачити Ядвігу. Проте я його вигнав. Пізніше, панове, господарі теж його гнали звідси... Але це дивно... Тому що про її загибель знали всі, навіть на вулицях гриміли. Чому він так зробив, гадки не маю.
Я кивнув, Матеуш посміхнувся свєю втомленою посмішкою. Старий робітник передав нам іржаві ключі від маєтку. Своєю рукою я відчинив двері, які встигли набрати вологу, пустивши свіже повітря всередину.А на нас пахнуло сирістю та чимось огидним, солодким(запахом смерті та хвороби, хвороби маєтку), з такою силою, що мене почало нудити.
Ми зайшли в середину, оглянули маєток: перший поверх, кабінет, передпокій, гостьову кімнату.Сонце почало сідати, і меблі мені стали схожими на беззубих страшних істот.Та коли останній промінь зник, спочатку стало дуже холодно, а за мить здалося, що будинок ожив. Захрустіли дошки, протяг посилився, а потім в комині загорівся вогонь. На вікнах з'явилися фіранки та штори, які самі по собі засовувалися. На полицях з'явився кришталевий посуд та книги. Свічки самі по собі загорілися, а звідкись почала лунати бальна музика. Незрозумілим чином, з кухні почали виходити бліді чоловіки в строгих костюмах, тримаючи в руках підноси наповнені фужерами та їжою, яку я боюся навіть називати.
Матеуш впав на коліна та почав молитися, а мене наповнив страх. Аще за мить, почувся стукіт підборів по сходах та перед нами з'явилася господарка дому, в білій шовковій сукні. Це була Ядвіга Каларгіс. Вона посміхнулася та промовила солодким голосом:
- Чому ж ви не їсте, не п'єте, панове? Бал тільки розпочався і це тільки для вас. Ви найбажаніші гості сьогодні, це відбувається для вашого комфорту...
Матеуш навіть не подивився на неї, продовжував молитися. Я ж, в свою чергу, ледве промовив:
- Ні... Того не буде...
Та теж впав на коліна, ми синхронно почали молитися:
- Радуйся Марія, Благодаті повна, Господь з Тобою...
Ми молилися, а Ядвіга кружляла в танці, скорочуючи відстань між нами, і вже кружляла навколо нас, торкаючись холодними руками наших плечей.
Я відчув квітковий запах її парфумів, крізь який пробивався солодкий запах розкладання. Але страх пішов. Ми просто молилися. Я розплющив очі, продовжуючи молитися, і побачив червону смугу світанку. Ядвіга різко розвернулася, подивилася на вікно і закричала хриплим голосом:
- Ніііі...
Подув сильний протяг, а обличчя Ядвіги змінилося, спочатку стало блідим, жовтим, а потім сірим. М'язи та шкіру разом з кістками здуло в комин, і вони зникли разом із вогнем. Тим часом вітер обійняв нас за плечі, і на прощання осипав нас пилом із старих полиць.