5.

Я мав розмову з отцем Матеушем, який був не тільки моїм духовним наставником, але і другом, який запропонував відвідати Юрка Бачевського. Заперечень я немав і, для початку, то було найкращим варіантом, щоя міг придумати.
Був ранок, але я вже чекав отця Матеуша в бібліотеці, гортаючи енциклопедію по класифікації одержимості. Я не помітив як відчинилися двері:
- Добрий ранок, Казимире!- почув я над вухом.
Моє тіло смикнулосяі я подивився прямо. Прямо перед моїм столом стояв Матеуш, він, за звичаєм, стомлено усміхався мені.Видихнувши, я промовив:
- Брате Матеуш, якщо ти так будеш робити, моє серце стане. А завести його ви наврядчи зможете. Тому не варто...
Я не встиг договорити, як священник почав сміятися, та так сильно, що я почав посміхатися, а потім теж розреготався:
- Добре, отче, нам час йти... Бо Бачевські довго чекати не будуть.
Ми швидко пройшли вузькими коридорами та вийшли на вулицю. Де березень вже вступив в повні права. Сніг зійшов, а багнюка так і відлітала із під колес авто, що курсували вулицями, і на міській бруківці почали з'являтися сухі острівки.
Ми не використовували трамвай, чи то машину, просто йшли пішки. За розмовою ми й не помітили, як опинилися на самому початку Зеленої.
Ми пройшли третій номер і опинилися біля маєтку Бачевських. Це був найбільший маєток на тій вулиці. А загалом, Бачевські були найбагатшою родиною у Львові і, напевно, на багато кілометрів поза межами міста.
Головна брама була відчинена, було видно що господарі когось чекали, і це були ми з Матеушем.Ми пройшли через досить великий двір, прикрашений,за французьким звичаєм, фонтаном, підійшли до парадних дверей. Матеуш схопив дверне клепало та постукав три рази ним у двері.За мить, двері відчинились і на порозі постав дворецький, який на польській звернувся до нас:
- Чим я можу вам допомогти, святі отці?
Матеуш відкашлявся та відповів:
- Добрий день... Панове Бачевські чекають на брата Казимира та брата Матеуша. Будь ласка, проведіть нас...
Дворецький кивнув та пустив нас в середину. Зачинивши двері, він провів нас через мощенийбілим мармуром хол, блакитну їдальню та підвів до великих дверей. Постукав, увійшов, велівши чекати. Пройшла ще мить, двері знову відчинилися і дворецький вилетів червоний із кабінету та швидко випалив:
- Святі отці, я перепрошую, пан Тадеуш прийме вас, проходьте...
Матеуш посміхнувся, а я, в свою чергу, тільки кивнув. Дворецький відчинив двері, подаючи знак того, щоб ми увійшли до кабінету.
Увійшовши, ми побачили характерний англійський кабінет, всі дерев'яні частини були виконані із дуба, за різьбленим, дубовим столом сидів господар. Він встав зі свого місця, тримаючи цигарку у роті та випускаючи хмарки диму.
- Заходьте, сміливіше панове...- промовив Бачевський і, подолавши приступ кашлю, сів на місце.
Матеуш відкашлявся і промовив:
- Ми домовлялися з вами, пане Тадеуш, на ранок. Ось ми прийшли. Ми б хотіли поговорити з вашим Юрком.
На цей раз Бачевський відкашлявся, трохи зблід та відповів:
- Так, отче, але...Власне, він трохи не в собі...
- Ви казали, але я б хотів поспілкуватися особисто з ним... - перебивйого Матеуш. І відразу додав: - Якщо, звісно, немає з цим якихось проблем.
- Ні отче, немає...- тихо промовив Тадеуш та, вставши з-за столу,мовчки пройшов через весь кабінет, підійшовши до дверей, штовхнув їх, давши нам знак слідувати за ним.
Ми знову пройшли холом та, повернувши направо, піднялися по великим сходамна другий поверх. Пройшли ще трохи коридором, опинившись біля дверей з горіху, які були покриті ніжним лаком. Тадеуш без стуку відчинив двері,пропускаючи нас вперед. Я зайшов першим і побачив Юрка, який навіть не звернув уваги на те, що хтось порушив тишу його кімнати. Він сидів на підлозі та дивився кудись перед собою.
- Юрко... Ти чуєш мене?- з надією промовив Бачевський. Але реакції було нуль. 
Він видихнув, з жалем подивився на нас та промовив:
- Я не можу... Не можу на нього дивитися коли він у такому стані. Зробіть зним щось... Щоб він повернувся... Став...
І тут сталася неочікувана річ - пан Тадеуш Бачевський розридався. Ми з Матеушем переглянулися. Священник поплескав чоловіка по плечу, а потім промовив:
- Тримайтеся, пане, я гадаю все буде добре... Ви дозволите нам поговорити з ним?
Він як дитина протер очі від слізта лише кивнув.Матеуш повернувся до мене та промовив:
- Брате Каземире, будь ласка, поговоріть з Юрком...
Я підійшов до нього ближче та просто сів на підлогу коло нього. Я хвилину розглядав його,потім промовив:
- Юрко, ти мене чуєш?
Я знову подивився на нього. Реакції ніякої. Знову запитав:
- Ти мене чуєш? Бо твій батько дуже хвилюється...
Тим часом Матеуш почав читати Коронку до Божого Милосердя, гортаючи в руках бусини Розарію. Але і це не викликало ніякої реакції. Я доєднався до молитви. Це зайняло не одну годину часу. 
На прикінці,в темряві, ми почули гарчання. Потім шурхотіння. Я запалив гасову лампу. Юрка вже не було на тому місці. Світло освітило стелю, де невідомо за що тримаючись, сидів хлопець. Як тільки світло потрапило на нього, він зашипів на нас, як кіт, а в його очах з'явився зелений вогник, який не просто блищав, а горів, як вогонь у пеклі.
Та за мить, він стрибнув в нашу сторону та на чотирьох, як собака, за нами по всій кімнаті.Ми почали знову молитися. А він за нами. Через наші молитви він не міг підійти до нас. І так всю ніч. За вікнами почало підійматися сонце, десь заспівали перші півні. Хлопець закричав та впав без сил.