1.

                                   Частина друга .

                    Таємниця маєтку "Під липами"

Цей рік був досить дивним роком для мене. Я вийшов з лікарні як прибитий, наче людина, що провела своє життя в підземеллі. Все що я мав, це маленька коморка, яку я встиг викупити до того, як потрапив до лікарні.
Відчинивши двері на заході сонця, я ковтнув пил, який назбирався за ці роки. Я відкрив пачку дешевих цигарок, діставши одну, зняв капелюх та сів на стілець, який заскрепів відлунням у пустій кімнаті. 
Так, це був дивний рік. Не тільки тому, що "Совети" побували під Варшавою, і не тільки через вбивство в отелі "Жорж", де знайшли мертву дівчину, дух якої, як кажуть, з'являється досі. Так кажуть. Проте це я почув на багато пізніше. Роки пройшли перш ніж я про це почув. Сумно. 
Я знайшов де взяти самогон. Випив.Це мені треба було. Як ліки. В той день їсти я не міг, не міг спати, не міг думати. Це було дуже тяжко. Наскільки тяжко, настільки це могло бути. Спершу самагон був гидотний, тхнув дріжджами, я і пив його через силу. Потім було просто тяпло. А далі, я не можу описати цей стан досить ясно, я йшов та падав, підіймався та знову падав. Я не пам'ятаю, власне, як опинився на Городоцькій, яка виросла за цей час, старі маєтки перемішалися з новими, але я вже стояв біля маєтку в якому прожив два роки. У всіх вікнах горіло світло. Я ледве підповз до вікна першого поверху, зробив ковток із пляшки та сперся на стіну, зазирнув у вікно. У комині горіло полум'я, а біля нього все ще стояла різдвяна ялинка. 
Раптом з коридору вибігла Марія з пляшкою шампанського, а за нею, в зеленкуватих штанях та в білій, як перший сніг сорочці, вийшов чоловік. В мене впало серце кудись донизу.Я вийняв корок з горла пляшки та приклався, навіть не відчувши гіркоти смаку, пив поки не допив. Та викинув пляшку з силою, кудись в сторону, де вона, як мені здалось, розбилась.Я дістав цигарку, всунув її до ротата, хитаючись зі сторони в сторону, пішов геть. 
Я хитаючись йшов, поки не впав у сніг. В цей момент все завертілося навколо мене, а земля почала свій рух в протележному напрямку. А ще за хвилину, я провалився в глибоку прірву повну гострих голок. 
Важко сказати, через скільки я прокинувся. Але це було так само неприємно як і те, як провалився у безсвідомість. Я відкрив очі, кімната рухалася навколо мене, так само і ліжко піді мною рухалося, але в зовсім іншиму напрямку, очевидь, мало своє життя.
Я розплющив очі, подивився навколо, кімната продовжувала свій рух навколо мене,  замутило. Я лежав в ліжку із жорсткою основою та білими стінами. Я сів на ліжку. Біля вікна, справа від мене, був комин, а cправа від нього - стіл зі стільцем. Штори були відкинуті. Мій одяг кудись дівся, я був одягнений в якусь білу білизну, а на табуреті біля мене був капуцинський монаший одяг. Двері відчинилися і на порозі постав Матеуш Бловацький, він посміхнувся та промовив: 
- Пане лікарю, ви прокинулися, так радий... - він уважно подивився на мене та додав: - Ваш одяг я наказав братам спалити, а це вам надали монахи, тим часово, якщо захочете, і гадаю, що вам треба поголитися...
Я здивовано подивився на отця Матеуша і ледве промовив: 
- Як я тут опинився?
Священник втомленно посміхнувся та досить спокійно промовив,оцінюючи дивлячись на мене: 
- Просто я йшов вночі, повертаючись з нічної Меси, побачив людину, що лежала на снігу, схилившись, впізнав тебе...
Я вдячно посміхнувся. Матеуш зробив крок назад, ледь нахиливши тулуб, поклонився мені, розвенувся та пішов. 
Я плеснув на обличчя водою, яку принесли брати-капуцини.Я обійшов кімнату, підійшов до вікна, з якого було видно як з неба падає лапатий сніг. Я видихнув, і з мого рота пішов пар, я був здивований тим, що температура була не набагато вище, ніж на вулиці. 
Я відчинив двері сусіднього приміщення та зайшов всередину. Це було щось на кшталт ванни. На столику, біля маленького таємного вікна, стояла миска із замерзлою водою, а поряд лежав рушник.Я зняв брудну нижню білизну, і повітря опалило вогнем мою шкіру.Ударом долоні, я розбив лід в мисці, щоб мати змогу умитися. Я черпнув воду та плеснув її собі в обличчя. У мене перебило диханняі залишки хмелю, що лишилися в мені, пішли на деякий час. Я взяв рушник та витер насухо обличчя. Вдягнув рясу монаха-капуцина, підперезався паском у вигляді мотузки та вийшов в кімнату. Не встиг підняти очей, як посеред кімнати знову побачив отця Матеуша. 
- Бачу, пане лікарю, ви привели себе до ладу? - з посмішкою запитав священник. 
Я вдячо кивнув, а монах додав: 
- Ну як так, то вас вже дехто зачекався. Прошу вас...
Із цими словами він відчинив двері, давши знак щоб я пройшов за ним. Я слухняно кивнув та пройшов за ним, причинивши двері. 
Священник повів мене коридорами та переходами, маленькими настільки, що я мав пригинатися. Я не помітив як опинився коло досить великих дверей, порівняно з тими, що я тут бачив. Отець Матеуш відчинив їх та ми увійшли в приймальний зал з трьома великими вікнами. На стінах висіли портрети єпископів та стояв стелаж з книгами. Коло одного звікон стояв повнуватий чоловік, з єпископською шапкою та червоним паском навколо сутани. Він обернувся. І перед моїми очима постав Владислав Бандурський.