Розділ 1.

Вона йшла старим будинком, не чуючи ні свого дихання, ні думок.

Кері Стоунер – звичайна англійська школярка років 13-ти, йшла їх з тіткою новим будинком. У неї було сніжно-біле волосся, та сині, мов дно океану, очі, ця дівчина була володаркою ніжного голосу і тонких губ, а ніжні 34 веснянки на її ніжні шкірі підкреслювали її кругле обличчя. 

Дівчинка була сиротою. Її виховувала тітка Корнелія, що належно ставиоася до своєї небоги. 

Жили вони бідно, і були змушені купити будинок, щоб кожен місяць не платити за оренду кімнати.

Сам будинок був дивний – коштував ціною річної оренди маленької кімнатки, хоча сам був мов палац: 3 поверхи, підвал, горище і піддашшя, навіть бальна зала була.

Кері йшла довгим коридором, з олнією свічкою в руках і іншою у кишені. Старі, смарагдового кольору стіни коридору виглядали надто дорого, ливлячись на вартість будинку. А на стінах – картини. 

На одній з них Кері побачила сімейку, скоріш за все, на ній – попередні власники будинку: рудоволоса дівчина з сірими очима, яка явно має смак в моді. На ній була зелена сукня, смарагдові сережки, написто з перлин, а на спині – шовкова біла шаль, і букет конвалій у руках.

Біля неї – худорлявий чоловік з дивною фізіономією, а з іншої сторони – ошатна низенька пані. З Поглянувши на неї, одразу зрозуміло – стара пліткарка.

Та Кері ходила від портрету до портрету в кінець коридору, заглядаючи в кожну кімнату. Вона чула тільки рип підлоги, скрип вікон та засвищування вітру.