Розділ 44. Замах

  — Як це трапилось? І що з вашим кораблем? — спитав Фернандо, коли усі піднялися на палубу.

   — Сеньйор під час шторму не залишав палубу. Але в якусь мить почав хитатися немов п’яниця. А потім перехилився за борт та впав.

   — Та не сам він туди звалився. Кажу ж тобі, — втрутився в розмову інший врятований матрос.

   — Та що ти міг розгледіти? Через ту зливу я навіть власних пальців не бачив! — перебив того товариш.

   —  Ну ми спустили човен, сподівалися знайти його. Хоча розуміли що, це згубна справа. Й сеньйора вже не врятувати, і самі риб годувати відправимось. Три рази нас ледь не перевернуло, віднесло від корабля... І тут Афонсу вигукнув, що сеньйора побачив!

   — Справжнє диво, що його помітив, — продовжив розповідь Афонсу, високий худорлявий чоловік, — ми до нього, ледь дістали напівживого.

  — А корабель?

  — Нас віднесло так далеко від нього, що там вирішили, що ми загинули. Не знали що впав за борт губернатор, а не звичайний матрос. Ми щосили веслували та лише віддалялись від нього. Диво, що взагалі човен на дно не пішов. Лише вогні вдалині бачили. 

   — Нащо він взагалі на палубу тоді випхався. Сидів би собі у кают-компанії, — пирснув Родріго.

  — Не та це людина. Ніколи за спиною звичайного матроса не ховався. Хорхе разом з ним колись на військовому фрегаті ходив, у часи коли той капітаном був. Багато чого бачив, та за сеньйора Герейро лише добре розповідав. Шляхетна, гідна людина. Ви ж врятуєте його?

   — Не можу нічого обіцяти, але зробимо усе можливе, та не можливе.

   Якомога швидше сеньйора Герейро доставили до лікаря. Діого разом з двома помічниками уважно оглянули його.

   — Здається його отруїли. Тому, як ви кажете, його сильно хитало з боку в бік. Здається навіть зрозумів чим. В мене є протиотрута, та на жаль минуло забагато часу, і усе може бути марно.

   Діого відразу узявся за роботу. Матроси які витягли сеньйора губернатора з води помітно хвилювались, і не відходили від каюти лікаря. 

   Нарешті до них вийшов Діого та повідомив, що найстрашніше минуло, але сеньйор втратив багато сил та дуже слабкий, і попрохав дати йому спокій на кілька днів. 

   За ці дні той кілька разів приходив до тями, не розумів де знаходиться, часто кликав дружину та доньку, і знову провалювався у небуття.

   — Нещодавно шаман невеличкого племені навчив мене робити цю настоянку. Якби не вона, не врятували б ми тоді сеньйора Герейро, — зізнався лікар товаришам під час вечері у кают-компанії.

   За кілька днів губернатор все ж прийшов до тями, навіть спробував піднятись, та зробити кілька кроків, але не втримався і впав у ліжко.

   — Обережно сеньйоре Сільвіо, ви ще занадто слабкі для цього, — звернувся до нього незнайомець.

    Він озирнувся навколо. Незнайома каюта, і лікар поряд з ним. Відчувши невелику хитавицю, зрозумів що перебуває на кораблі. Тільки як він тут опинився, що робить. Усе ніби в якомусь тумані. Він пам'ятав, як до Пернамбуку прибув посол від самого короля на величезному кораблі. Згадав,  як вирушав із ним до Лісабона, навіть виразно пам'ятав сльози прощання його доньки. Не захотів він брати свою родину в дорогу. Не міг згадати, навіщо його хотів бачити король. 

   А потім почався той жахливий шторм. Сильний, смертоносний. Не вперше йому, і страшніше бачив. 

   Він допомагає матросам, про щось сперечається  з капітаном. Той телепень, кілька разів ледь не погубив судно. Добре він встиг підказати, як виправити становище. 

   Ще він згадав дивний присмак у роті після юшки. Коли вийшов на палубу, різко запаморочилась голова. Його хтось покликав. Він пам'ятав, як щосили пересувався палубою, немов п'яний, хоча не дозволяв собі більше склянки міцного. 

   Що сталось потім, не міг пригадати. Якимось чином опинився у воді. Величезна хвиля кинула його на борт судна. Ледь не розбився. Потім його віднесло далеко від корабля. Він втрачав свідомість від болю в усьому тілі. Майже знепритомнів, коли Родріго з товаришами витягли його в човен. Далі вже незрозуміло що правда, а що мариво. 

   Він протер очі й побачив кругле почервоніле обличчя лікаря.

   — Ви вже одужуєте, але потрібно ще набиратися сил.

   За спиною Діого стояв його вірний товариш Отавіу, який, на його думку, залишився у Пернамбуку. Поряд з ним стояв високий темноволосий чоловік. Його обличчя здалось знайомим.

   — Щиро радий, що вам вже значно краще, — звернувся він до сеньйора Сильвіо, — не заберу у вас багато часу. Та хотів би знати де вас висадити. За кілька днів проходитимо Сан-Луїс.

   — Сеньйре, капітане, ви ж бачите, що він ще дуже слабкий, — звернувся до нього Отавіу.

   — Ви праві, пробачте. Я Фернандо Морейро, якщо ви мене не впізнали. Завітав до Пернамбуку після вашого запрошення, але вас не застав.

   — Пам’ятаю відправляв вам листа..., —  але договорити не зміг, оскільки сильно розкашлявся та попросив води.

   — Йому ще дуже складно розмовляти, треба трохи почекати, — пояснив Діого.

   — Тоді не маю права вас затримувати. Одужуйте скоріше! 

   Стан губернатора поступово покращувався, хоча довго розмовляти він ще не міг.

   Нарешті з допомогою Отавіу та Афонсу той зумів вийти на палубу. 

   — Щиро дякую вам за порятунок, капітане, — звернувся він до капітана, — і прийміть вибачення за ті негаразди, що сталися з вами у Пернамбуку.

   — Що вже про це говорити, — відповів Фернандо, — ви врятовані, і я з товаришами вільний.

   — Я готовий щедро заплатити вам за свій порятунок. Хоча знаю, що ви пірати.

   — Як бачите, в нас також є поняття честі, сеньйоре.

   — Саме тому й збирався звернутись до вас. Мені потрібні моряки, які не знають страху, та мають швидкий та маневровий корабель.

   Сеньйор Герейро уважно подивився на Фернандо та інших піратів, і після невеличкої паузи, продовжив.

   — Хоча іспанці й визнали незалежність Португаліі, за останні роки ми значно втратили вплив у більшості наших колоній. А англійці, французи, голландці не сплять. Та й що за іспанців казати. Декому наша незалежність, як кістка в горлі. Тому мені потрібні такі люди, як ви... Поки не можу вам сказати більше. Сподіваюсь побачити вас після розмови з королем. Якщо ви бажаєте, я таки зійду в порту Сан-Луїса, ви все одно отримаєте винагороду, яку обіцяв вам Отавіу. я вмію тримати слово.