Розділ 43. Навздогін

Вартовий підозріло подивився на компанію матросів, яка поспішала посідати у човен.

   — Куди поспішаємо?

   — Нікуди сеньйор, — удав з себе сп‘янілого матроса Фернандо, — наш капітан... шельма скажений... покарає за вечірні походеньки, якщо побачить.

   — Вірно зробить, особливо тобі слід всипати, чортів п‘яничка! — гримнув той і пішов далі, насамкінець додавши, — не впади за борт, блазень!

   — А ти ще той актор, — всміхнувся Джим коли човен відплив від берега.

   Незабаром у форті помітили, що невеличке судно йде у напрямку виходу з бухти. Відправили човен з військовими, щоб з`ясувати у торгівців куди прямує корабель. Ті відповіли, що вранці чекають надто слабкого вітру, а капітан бажає якомога швидше доставити вантаж.

   — Сприятливого вітру! — щиро побажав комендант, якій навіть припустити не міг, що це ані які не торгівці. 

   — Добре, що замість «Нестримного», ми зайшли на «Пригоді»! — звернувся до Фернандо Естебан.

   — І не кажи. Його б відразу і затримали, разом з усіма нами. 

   Вранці вітер дійсно майже зник. Добре, що вони вже достатньо відійшли від Пернамбуку. Пінеда наказав наздогнати дивне торговельне судно, яке пішло пізно ввечері. Оскільки підозрював, що втікачі могли за гроші домовитись з моряками, щоб їх узяли на борт. 

   Озброєний фрегат кілька днів нишпорив у пошуках втікачів. Та нікого підозрілого не знайшов. Лише на третій день побачив вітрила та пустився навздогін. Але це виявилась англійська бригантина, яка у порт Пернамбуку не заходила. Капітану фрегату довелося повертатися з пустими руками, і вислуховувати прокльони Пінеди. 

   А тим часом «Пригода» спокійно, хоча й не так швидко, як сподівались пірати дістались місця, де її чекав «Нестримний».

   Флейт стояв у затишній, непомітній бухті, біля невеликого острова.

   Здалеку складно розібрати острів це чи просто мис, що йде глибоко в море. Але коли підійшли ближче, побачили широку протоку, що відокремлює острівець від берега. З боку моря він ледь помітний, тому відмінна стоянка для піратів та контрабандистів. Острів сам миль у п'ятнадцять завширшки та сім завдовжки. У густих заростях мангрових дерев та інших рослин можна непогано зачаїтися морякам, які вийшли на берег. 

   Нещодавно військовий фрегат переслідував піратів біля нього. Вони потопили невелике суденце розбійників, але команда вплав допливла до острова. Солдати кілька днів прочісували непрохідні хащі, але так і не змогли нікого відшукати. А  вночі пірати вкрали в них човен та перебратися на материк.

   — Бачу два  кораблі, — повідомив марсовий, — «Нестримний» і невідоме судно поряд.

   Як виявилось «Нестримний» за цей час встиг захопити іспанську баркалону, з непоганим вантажем. Пірати раділи, що вдалось чимось поживитися, багатьом не подобалось йти в холосту. 

   Коли вони дізнались про те, що трапилось в Пернамбуку з товаришами, ледь не розірвали на шматки сеньйора Отавіу. І навіть слухати не хотіли про те, щоб наздоганяти фрегат.

   — Невже ви сподіваєтесь, що ми вступимо в бій з добре озброєним фрегатом, щоб визволити вашого товариша!

   — Ми не на стільки навіжені, щоб лізти під його гармати!

   — Так ми кілька разів топили військові кораблі, але гадаєте це так легко!

   Коли пристрасті трохи вгамувалися Отавіу спокійно промовив:

   — Розумію, що ви не маєте бажання зайвий раз ризикувати. Але ж ніхто не каже битись з військовим кораблем. Треба просто підійти до нього під португальським прапором. Знаю, ви чудово маскуєте свою рибку під звичайного торгівця. 

   — О в цьому ми майстри, — усміхнувся Фернандо, — тільки що це нам дає. На жаль мої товариші не знають якій сенс їм рятувати сеньйора Герейро. При моїй повазі до нього. я не маю наміру змушувати їх ризикувати.

  — Вірно капітане, в дупу монсірів (скорочення від монсеньйор) з їхніми чварами! — погодився з Фернандо Естебан.

   — Срати на них з бром реї! — вигукнув Стів.

   — В такому випадку прошу лише висадити мене з товаришами в найближчому порту, — з сумом промовив Отавіу.

   Фернандо дуже хотів врятувати сеньйора Герейро, та бачив, що його товаришами це не до вподоби. 

   — Скільки ви змогли б запропонувати, якби ми погодились?

   — Залежить від того, як швидко ви наздоженете фрегат. Можу запропонувати п`ять тисяч реалів.

   — Це замало.

   — Адмірал за рік отримує не на багато більше, — трохи обурився Отавіу, хоча розумів що змушений піти на їхні умови, якщо ті все ж погодяться.

   — Здається цей пройдисвіт діло каже, — вигукнув хтось з натовпу.

   — От тільки чим плати збираєшся. А то залізеш на той клятий фрегат, і усе прощавай наші грошенята!

   Отавіу дістав та протягнув Фернандо кошик з монетами.

   — Тримайте, тут дві тисячі реалів. Решту отримаєте, коли дону Сільвіо вже нічого не загрожуватиме.

   — Добре, але я маю порадитись з командою. Ми тут усі вільні люди, і важливі рішення ухвалюємо разом. А не як заведено у вас, панове, в усьому коритися господарю.

   Пірати хоч і сподівалися на більшу суму, все ж після нетривалого обговорення погодилися і на це.

   — Все ж краще ніж нічого. А ще як швидко наздоженемо! — вигукнув Естебан.

   — Спочатку наздогнати, а як вони по нас з гармат почнуть. Нам з цією фортецею не впоратись, — недовірливо буркнув Джим.

   — Гадаю ми завжди зуміємо втекти, якщо таке трапиться. Чи ти не знаєш які ті велетні? Так, міцні, та й швидкі бувають, але поки його розвернеш, ми вже на пів ліги відійдемо (ліга дорівнює 3 морським милям = 5556 м, в часи описуваних подій дорівнювала 4179,5 м), — заспокоїв його Альфред.

   Так порадившись, пірати погодилися на пропозицію дона Отавіу. Через п'ять днів шляху на небокраї марсовий побачив щось схоже на фрегат. 

   — Це він! — впевнено вигукнув Отавіу, коли подивився на нього в трубу.

   Відстань поступово скорочувалася. Але фрегат усе ще був дуже далеко, коли налетів шквал, а за ним шторм. Погода дуже різко погіршилася. Але команді до цього не звикати. Насилу цього разу втримали моряки свій корабель. На другу ніч хвилі, здавалося, діставали до небес. Накривали палубу, рвали та калічили щогли та такелаж.