Розділ 40. Неприємна зустріч

Фернандо поважав сеньйора Герейро. Той відрізнявся від  відомих йому вельмож якоюсь щирою людяністю та простотою.

   Хоча Фернандо зовсім не бажав від когось залежати, усе ж вирішив порадитися з друзями. До того ж далеко не всі пірати, коли отримували свідоцтво, ставали, як висловився якось Родріго, "ланцюговими псами". 

   Не рідко це був лише папірець, формальність, що давала можливості заходу в порт або реалізації награбованого. Згадаймо хоча б того ж Гуляку Та й багато хто отримував амністію, лише для того, щоб за деякий час знову продовжувати безчинства, грабіж та інші злочини як на морі, так і на суші.

   — Так чого взагалі цей Герейро бажає від тебе? — поцікавився Хадчізон.

   — Не зовсім розумію, здається ми знадобились для якоїсь справи.

   — Вирішив найняти нас? Ну... тут треба поміркувати, — недовірливо промовив Альфред.

   — Зв’язуватись з губернаторами та подібними монсірами собі дорожче! — гримнув Стів, та тріснув кулаком по столу.

   Але більша частина команди з непідробною цікавістю сприйняли неочікувану  пропозицію.

   — Гадаю слід таки дізнатись чого він хоче. Все ж таки у свій час ми допомогли йому врятувати місто, — запропонував Естебан, і про щось замислився.

   — Допомогти то допомогли. От тільки пригадай Мальдонадо та інших. Вони могли йому таких нісенітниць розповісти, що тепер він мріє побачити зашморг на шиї кожного з нас. 

   Гаряча суперечка поновилася ще з більшою силою. Дехто запевняв, що ні в якому разі не варто вірити сеньйору Герейро. Інші навпаки казали, що співпраця з ним піде на користь. Нарешті капітан перервав галас.

   — Друзі, я вислухав усіх вас. Нікого не хочу змушувати йти на такий ризикований крок. Оскільки добре розумію, що це може виявитись пасткою. Та все ж бажаю дізнатись, чого хоче цей сеньйор. Мені потрібно кілька помічників, які зможуть дістатись сюди, якщо я потраплю у полон.

   Після його слів запанувала тиша. 

   — Я з тобою, — першим висловився Хадчизон,

Разом з ним погодились ще п`ятеро. 

    Трохи посперечалися та вирішили, що разом з Фернандо підуть Джим, Естебан, а також індіанець Тьягу. Він краще за усіх пірнав, та відмінно маскувався.

   Заходити у гавань Пернамбуку мали на бризі, який захопили нещодавно. «Нестримний» мав чекати неподалік в обговореному місті.

   Бриг «Пригода» мав непогану швидкість та маневровість, хоча й поступався в цьому «Нестримному».

   Коли до Пернамбуку залишилось кілька днів, вони побачили величезний військовий корабель. Навіть фрегат, який колись захопив «Нестримний», значно поступався йому за розмірами.

   Багато одягнені капітан та офіцери  манірно ходили по палубі. Велетень ніби не помітив невеличкий кораблик та спокійно пішов своєю дорогою. 

  Через два дні бриг, отримавши дозвіл майже оновленого після бою форту,  пришвартувався в порту. Четверо моряків швидко попрямували до дому губернатора. Фернандо разом з Джимом підійшли до воріт, а Тьягу з Естебаном тримались трохи далі, та не втрачали товаришів з поля зору. На той випадок, якби б товаришів заарештували, вони попередили б про це своїх. Як і минулого разу дорогу перегородив кремезний солдат. 

   — Вам куди, сеньйори? 

   — Нам потрібно поговорити з губернатором, сеньйором Герейро.

   — Так з губернатором чи сеньйором Герейро? — глузливо відповів солдат, — хто ви взагалі такі? 

    — Моє ім'я Арманду Паєс, і сеньйор Герейро запросив мене особисто, — Фернандо простягнув лист з печаттю дона Сільвіо. 

   — Для чого він вас запросив? 

   — А ось це, шановний, вас не стосується. 

   — Я сам вирішу, стосується чи ні! — ще грубіше прогарчав солдат. — То як вас там, Арманду Паєс? 

   — Так, власною персоною, — відповів Фернандо, і якесь недобре передчуття раптом накотило на нього. 

   — Можете пройти, — вдавано люб’язності тоном мовив охоронець після невеликої паузи. Та не встигли Фернандо з Джимом зайти у двір, як десятеро озброєних солдатів направили зброю в їхній бік. 

   — Сеньйоре Арманду, у нас наказ вас  заарештувати. Фернандо спробував врятуватись, та озброєні супротивники виявились спритнішими, перекривши шлях для втечі.

   Джим не встиг нічого вдіяти, як його скрутили, і повели всередину, слідом за Фернандо. 

   Естебан і Тьягу здалеку побачили це та кинулися до пристані. Їх не помітили, тому не переслідували. Фернандо ж, разом із Джимом, завели по сходах і завели в кабінет.   

    — А ось і губернатор! — зловісно всміхнувся солдат, який вів Фернандо. 

   Людина, що стояла до нього спиною, і Фернандо обімлів, коли той обернувся. 

   — Ви! А де ж сеньйор Сільвіо? 

   — Відбув до Лісабона, у нього аудієнція із самим королем. Тепер тут головний я!