Розділ 38. Розлука

    На шляху до Тортуги флейт неодноразово потрапляв у жахливі шторми. Найбільший тримав майже тиждень. Екіпаж вправно боровся за те, щоб корабель втримався. Без пошкоджень не обійшлося, зірвало грот, завалило бізань, та корабель встояв.

   Хоч і пізніше, ніж сподівались, вони досягли потрібної гавані.

   Натовпи роззяв товпилися на пірсі, коли Фернандо в супроводі своїх офіцерів, спустився на берег. На острові у Фернандо був невеликий будинок, де він зупинявся під час стоянок. Він відвів туди Габріелу та залишив під охороною вірних людей.

   Напередодні Фернандо запитав думку команди про отримання каперського свідоцтва.

   Небагато матросів погодились на це. Переважній більшості подібна ідея зовсім не подобалась.

   — Ти мене знаєш, — промовив Альфред, — я з тобою куди завгодно, хоч проти добре озброєної армади. От тільки на уклін якомусь сраному королю, аби кретину губернатору ні за які гроші!

   Більшість підтримала Альфреда. Лише Марко, який хотів повернутися до Європи та побачити Вівіан, підтримав товариша. Та інші товариші розуміли його.

   Капітан «Нестримного» ніколи не гостював у губернатора Тортуги. Та цього разу губернатор радо зустрів його, та уважно вислухав. Звісно пірати принесли йому коштовні подарунки, і він погодився допомогти реалізувати награбоване. 

   Господар запропонував спробувати бургундського вина зі свого погребу. І вони з Фернандо майже по приятельські пробалакали майже до півночі.

   Губернатор трохи захмелів, та розповів багато цікавого. Наприклад про караван іспанських кораблів, який мав доставити коштовний вантаж до Кадісу.

   Також дізнався про те, що в гавані вже кілька днів стоїть португальський корабель контрабандистів. Його капітан Альваро Версавель за помірну платню може узяти пасажирів.  Фернандо подумав про те, щоб відправитися додому разом з коханою не зважаючи на ризики.

   Габріела спала коли той повернувся додому. Він гадав, що вона зрадіє новині про повернення додому. Зможе повернутися до колишнього життя, за яким так сумувала.

   Фернандо розумів, як його коханій не вистачає рідного дому. Вона натерпілася лиха за останні три роки, бачила такі жахіття, які її подругам навіть не снилися.

   Він думав і про те, чи не наслідувати приклад дона Педро. Та чи зможе його кохана жити в глушині, як донья Нора? 

    Так, і він сам. Чи зможе жити безтурботним життям, нехай і в багатстві. Він кохав Габріелу, був щасливий, що знайшов її, і може повернути додому. Але дедалі сильніше усвідомлював, що не зможе й місяця прожити без свого корабля, своєї команди. Усе, що трапилося, сильно змінило хлопця. А точніше вже чоловіка. 

   Тепер він ніяк не міг уявити себе в ролі багатого сеньйора. Це життя зовсім не для нього. Залишати ж дівчину тут небезпечно. Навіть оточивши будинок охороною. Занадто багато ворогів і заздрісників. Нарешті він заснув із цими думками.

   Кілька тижнів минуло. Нарешті матроси мали змогу відірватися так, як давно хотіли. Грошей вистачало на всі розваги. Стів щедро обдаровував дівчат за їхні ласки. А поціновувачі рому, спустошили не одну величезну діжку. Господарі таверн потирали руки в очікуванні прибутку.

   Фернандо проводив весь час із Габріеллою, так і не вирішивши, що робити далі. "Яструб", корабель, що плив до їхніх рідних берегів, мав зовсім скоро зніматися з якоря, щоб йти разом з трьома  торговими кораблями.   

   — Через два місяці, а за сприятливим вітром, набагато раніше, ти будеш у Лісабоні. 

   — Добре, а як же ти? — злегка ошелешено вимовила дівчина. — Адже ти можеш отримати амністію. Та й хто дізнається, у нас у Португалії про твої справи. 

   — Не все так легко, кохана, — Фернандо притиснув до себе дівчину і ніжно провів долонею по шовковистому волоссю. — Рано чи пізно на мене вийдуть агенти якоїсь компанії. І я можу закінчити свої дні на шибениці. — після невеликої паузи додав, — Зрозумій, так буде краще для нас. 

   На очах дівчини виступили сльози.

   — Не плач, не рви мені серце. 

   — Я бачу, коханий, — сказала вона, трохи заспокоївшись, — розумію, ти не зможеш жити там, після всього, що сталось. Ти вже не той хлопець, якого я знала. Бачу, ти дуже змінився. Якщо навіть тебе не заарештують, в Лісабоні довго не протягнеш, тебе знову покличе море. Воно, а не я твоє справжнє кохання. Я відчувала це навіть тоді, коли ми познайомились. Ніхто з моїх знайомих так самовіддано і з такою любов'ю не розповідав про свою справу. Я тебе любила і через це теж. Та і я вже не та дівчина, якою була колись. 

   Фернандо знову ніжно обійняв дівчину.

   — Я розумію, люба, тому не наполягаю, щоб ти залишалася тут зі мною.  Їдь провідай батька. Упевнений, твій дон Андрес набрехав йому, що тебе вже немає в живих. Не думаю, що тобі потрібно побоюватися цієї людини, — мовив Фернандо, побачивши, як напружилася дівчина, згадавши про колишнього чоловіка. — Тим паче він  одружився знову. Майже відразу, як відмовився викуповувати тебе у піратів. 

   — Сподіваюся більше не бачити цього деспота! 

   — До того ж тебе буде кому захистити.

   — Що ти маєш на увазі? — здивувалася дівчина. 

   — Зараз тебе де з ким познайомлю. 

   Фернандо спустився донизу і за кілька хвилин увійшов разом із Бомані та ще трьома африканцями та одним індіанцем.

   — Хто ці люди? — здивувалася дівчина. 

   — Ці троє хлопців із племені, що живе недалечко від батьківщини нашого друга Бомані. Ми викупили їх учора на невільничому ринку. Тепер вони не раби. Вони погодилися стати твоїми слугами та охоронцями. А це Хосе, — вказав він на індіанця, — який пів року ходив із нами. У його вірності не сумнівайся. 

   Потім Фернандо простягнув мішечок із дорогоцінним камінням. 

    — Тут вистачить, щоб твій батько налагодив фінансові справи. 

   — Фернандо, я не можу це взяти, це ж цілий статок. 

   — Послухай, через мене ти потрапила в рабство, а потім у полон до тих нелюдів.