Розділ 36 Втеча

    Коли пірати повернулися на  корабель до Фернандо підійшов Естебан. Через поранення, отримане в нещодавній сутичці, він сильно накульгував і тримався за бік. 

   — Хочу дещо показати, — тихо пробурмотів Еуреха, — ходімо за мною. 

   Фернандо дав вказівки матросам, і попрямував слідом за Естебаном. Вони пройшли півбак і спустилися в трюм. 

   — Так, кажи вже, не тягни, — трохи роздратовано сказав Фернандо. 

   — Ви маєте самі на це подивитися. 

   — Сподіваюся, це важливо, адже якщо противник зараз піде в атаку. Я повинен бути на палубі й бачити все, що коїться на фрегаті. 

   — Упевнений, вам сподобається те, що побачите.      

   — Сподіваюся, більше, ніж те, що я побачив тут, коли повернувся, — посміхнувся Фернандо. 

   Вони пройшли кілька приміщень, де зберігалося різне начиння. Зайшли на склад, де раніше зберігалися награбовані скрині та товар. В кінці приміщення лежали мішки з піском, рулони парусини та інші товари, що не мали особливої цінності. Еуреха відсунув кілька мішків біля стіни, нахилився і витягнув з підлоги кілька дощок. Потім щось намацав і підняв кришку люка. 

    — Невеликий шматок від нашого пирога вони відкусили, але до найсолодшого не дісталися! — з глузуванням промовив Еуреха, коли освітив заховані в погребі скрині.

   — Не казав про це відразу, хотів упевнитися, що ці телепні не знайшли схованку.    

   — Знав, що на вас можна покластися, — відповів Фернандо і поплескав Естебана по плечу. 

   Несподівано до них долинув залп картечі. Схоже, стріляли не на кораблі. За спиною почувся тупіт. 

   — У чому справа? — запитав Фернандо, коли побачив, що до них підбіг стюард.

   — Капітане, — запнувся хлопець, — там, на фрегаті, хтось спустив шлюпку, а з палуби почали палити по ній. 

   — Гадаю, до золота ми повернемося пізніше. Прикрий поки що, - кинув він Естебану і помчав на палубу.

   За три хвилини Фернандо вже стояв на капітанському містку і дивився в бік противника в підзорну трубу. Веслярі у шлюпці відчайдушно працювали, сподіваючись втекти від переслідувачів.

   Вони вже відійшли від корабля на кілька кабельтових, коли за ними спустили два човни з озброєними солдатами. Темрява заважала роздивитись обличчя втікачів. Але й без цього Фернандо розумів, хто в шлюпці. Тим часом човни з солдатами наганяли втікачів.

    — Гармати до бою! — скомандував Фернандо.

   Стів, не зволікаючи, понісся до гармат. Зв'язаного Мальдонадо підвели до борту. Цим пірати дали зрозуміти, хто постраждає першим у разі можливої стрілянини по їхньому судну. Той виривався та обсипав прокльонами та погрозами. 

    — Підняти якір, розвернути корабель! 

   Матроси негайно виконали накази капітана. Вітрила спіймали вітер і "Нестримний" попрямував напереріз шлюпці. Ядра, вдало пущені командою Стіва, вгамували запал солдатів у човнах, що наздоганяли втікачів. Один із човнів розлетівся, військовим з іншого човна довелося діставати з води товаришів. 

   Тим часом втікачі вже опинилися під бушпритом піратського судна. Товариші, що перебували там, кинули канати, і втікачі піднялися на палубу. Троє з них  легко поранені. Пірати радісно обіймали товаришів. Фернандо з капітанського містка з усмішкою дивився на врятованих. Серед них побачив лікаря Діого та куховара Маріо. 

   Як виявилося, ця втеча більшою мірою його заслуга. Хлопчина скористався тим, що залишився фактично без нагляду. Він зумів підсипати снодійне у воду охоронцям полонених. Через метушню, що почалася на фрегаті, вони встигли спустити шлюпку. Лише коли втікачі на пів кабельтова відійшли від борту фрегата, їх помітили та почали палити.

   Здорованя Клаудіо Тореза зачепило в плече. Поранення не серйозне, але гребти він не міг. На щастя, неушкодженим залишився Бомані, у якого, щоправда, дуже нила спина від недавніх побоїв. Але він гріб за двох. Тепер він зовсім знесилений впав на палубу. 

   "Нестримний" тим часом підходив до противника. Солдати приготувалися до бою, але не наважувалися палити по піратах. На палубі  їхні товариші. Утім, капітана хвилював лише прив'язаний до гармати біля борту Мальдонадо. 

    «Нестримний» зробив калька залпів у бік фрегата. Залишивши того без частини грот-щогли, та фок-щогли. 

   Потім різко змінив галс і попрямував до виходу з бухти. 

Через пошкодження фрегат значно втратив у маневровості, та рухався куди повільніше, ніж флейт. Коли все-таки його вдалось повернути корабель Фернандо майже досягнув закінчення мису. 

   — Ще трохи залишилося, — без жодної нотки ненависті звернувся Фернандо до Мальдонадо, — ми висадимо тебе та інших бранців, щойно опинимося в безпеці. 

   Еудженіо відповів черговою порцією лайки та прокльонів. 

   — Чому так грубо? Це не ми захопили твій корабель, та  погрожували шибеницею. Ну, нащо вам здався кораблик, який тихо стояв у бухті? 

   — Ще не вечір, — прогугнявив Мальдонадо, — Я ще приведу тебе у кайданах до дона Герейро. Він та його люди зітруть посмішку з твоєї пики.

   Фернандо пропустив образу повз вуха, і знову посміхнувся.

    — Залюбки відвідаю цього шляхетного сеньйора, от тільки зараз в мене зовсім інші плани, і вас вони не стосуються. Коли повернетеся в Пернамбуку, передавайте мій уклін сеньйору Сільвіо, його дружині та доньці. 

   По обличчю хлопця він зрозумів, що йому не дуже приємна згадка про доньку губернатора. 

   — Бачу, вам вона не байдужа, — усміхнувся Фернандо. — тоді завзятіше після повернення. Певен, дівчина оцінить вашу хоробрість і відвагу. Може, ще вип'ю рому на вашому весіллі. Тільки б ваш капітан не наробив дурниць. 

   — Розв'яжіть бранців, — скомандував Фернандо. За десять хвилин солдатів разом із Мальдонадо висадили в човен, який попрямував до невеликої смужки берега.    

   — Скоро ваші товариші вас заберуть. Але не намагайтесь нас переслідувати, — прокричав людям у човні Фернандо. 

   Коли фрегат здавалося вже обійшов усі мілини й дістався до місця, де висадили солдатів, "Нестримний" уже майже зник з поля зору.