Розділ 34. Старі знайомі

    Альфред втратив лік годинам, які провів зв’язаним разом з товаришами по команді. Усі сиділи у темному та сирому трюмі. Погані думки не давали спокою старому.

   Думав про те, що вони могли врятуватись. Нащо чекали повернення кепа з товаришами? Хіба не розуміли, який небезпечний гість завітав до гавані? Чому не піти якомога далі звідти, і повернутись за кілька тижнів?

   Та він, як і інші, вірив, що Фернандо з товаришами ось-ось повернеться.

   Де вони зараз? Невже дикуни зрадили та усіх вбили. А він попереджав, що не варто вірити їм.

   Крім того, ще багато небезпек таїть у собі сельва. Ягуари, анаконди та інші хижаки. Річки можуть приховувати безліч неприємних сюрпризів. Чого варті ті ж піраньї, які роздирають людину до кісток. Шику розповідав про крихітну та зовсім безпечну на вигляд рибку, яка забирається в людину та пожирає нутрощі. 

    Що завгодно могло трапитись з товаришами. Якби їх не захопив фрегат вони вже б відправили загін на пошуки.

   Взагалі пірати рідко довго чекають товаришів. Часто відпливають,  не хвилюючись за тих, хто залишився на березі. Але ще Грінвальд, а тепер Фернандо дотримувались інших правил. 

    Та й команда любила свого капітана і чекала на його повернення. 

   Особливо переймалися долею Фернандо Бомані, та й хлопчисько кухар Маріо який зобов'язаний капітанові  життям.

    Естебан Еуреха, що сидів поряд з Альфредом згадував нещодавню сварку зі Стівом. Сталось це в таверні, через пухленьку руду красуню. Дійшло до того, що хлопці вихопили шаблі та ледь не кинулись один на одного. А дівчина тим часом спокійно пішла з матросом з іншого корабля. Якою ж нісенітницею тепер виглядало це. 

   Невідомо, що трапилося з товаришами у сельві. Та їх самих чекала каторга, а то й шибениця. А когось просто викинуть мертвого до океану. Подорож у трюмі витримують далеко не усі.

   Спочатку усе йшло добре. Пірати вважали, що солдатів з фрегата вдалось надурити. Ніби ті повірили, що вони звичайні торгівці, які зупинились полагодити щоглу.

   Капітан фрегату гордовитий, та довірливий португалець Гонсало де Сільва не дошкуляв зайвими питаннями. 

   Він запросив Альфреда з Естебаном до себе у кают-компанію. Пригостив вином, розпитував за товари, які вони перевозили. Добре, вони мали що йому показати. Навіть подарували коштовний східний килим.  

   Нібито все йшло як треба. Пірати збирались вночі тихенько забратися звідси, і повернутись через деякий час на пошук зниклих товаришів.

   Та сталося по-іншому, через одного з офіцерів де Сілви. На фрегаті опинився Еуженіо Мальдонадо, колишній капітан корабля, що охороняв порт Пернамбуку, та потонув під час нападу. 

   Він впізнав корабель, що заходив тоді у гавань.  Після того, як вдалося відбити напад Авелара, він понісся навздогін втікачам.  Ось тільки сеньйор Еуженіо не сумнівався, що він спільник нападників, і втік через те, що їх задум провалився. Те, що саме капітан флейту повідомив губернатора про небезпеку та допомагав захистити місто, ні трохи не переконувало його у протилежному. 

   Таємничий капітан, Арманду де Роча Паєс, став для нього особистим ворогом. 

   Еудженіо дізнався про зухвалого пірата Фернандо Морейро, про його швидкий корабель, надто схожий на флейт Арманду.

    Він не сумнівався, що це одна й та сама людина. Корабель, що стояв у гавані він не міг не впізнати. 

   Про Морейро розповідали багато. Та, як зазвичай буває, приписували злочини, які скоїли інші пірати. 

   Так нещодавно армада з дев’яти кораблів завітала до берегів Картахени. Один з кораблів нападників надто схожий на флейт Морейро.  Кілька прибережних міст пограбували та навіть спалили. Пірати вбили його кузена та розграбували його маєток. 

   Насправді в той час Фернандо знаходився далеко звідти. Але Мальдонадо про це не знав, тому не сумнівався, що то саме його рук справа.

    До того ж він дізнався за нещодавній напад на Сан-Каталіну та зухвале захоплення каравели з коштовностями на борту, яку охороняли два добре озброєні фрегати. 

   Жага помсти осліпила молодого офіцера. Понад усе, він хотів узяти в полон клятого Морейру. Нарешті він це зробить! Привезе пірата в кайданах, і стратить на головній площі.

  « Сеньйор Герейро, я приведу до вас цього розбійника та вбивцю! Ви нарешті дізнаєтесь, кому довірили оборону міста!» — думав Мальдонадо.

   Офіцер вже відчував присмак перемоги та нагород. Якби виявилось, що поряд з фрегатом стоять не пірати, а насправді безвинні торгівці, Еудженіо напевно луснув би від розпачу.

   Коли стемніло, Еуреха наказав виходити в океан. За цей час вони непогано вивчили дно, і знали відносно безпечний шлях. Вітер сприяв цьому. Та не встигли матроси підняти якір, як до корабля підійшли два вельботи з озброєними солдатами.

   — Кидайте зброю, мерзенні пірати, — гримнув Мальдонадо. 

   Еуреха спробував дати бій пихатому офіцеру, але було пізно. До того ж почулися залпи гармат. Два ядра впали за кілька футів від корпусу, а одне потріпало фок-брам-брамсель. У перші хвилини все й закінчилось. 

   Багато разів пірати перемагали, напавши зненацька. Тепер сталося навпаки.

   Мальдонадо тріумфував, особливо коли знайшов награбоване у трюмах. Він упізнав Бомані, і ще деяких моряків. Сумнівів, що це за корабель і хто його капітан у нього не виникало. Ось тільки де Морейро?

   — Кажіть, де цей виродок Морейро! — репетував він.

   Але ніхто не промовив і звуку.

   — Я примушу вас говорити, а ти, — він показав на Бомані, — знадобишся на плантації мого дядька.

   Бомані це обурило і він  кинувся на Мальдонадо. За, що отримав батогом. 

   — Прив'язати його до стовпа та ось цього хлопця з ним. — вказав офіцер навмання першого матроса. — По десять ударів батогами, це розв'яже іншим мову.

   — Але капітан де Сілва казав не... — спробував заперечити один із солдатів.

   — Все одно, що казав цей старий йолуп, тут командую я, — жорстко перебив Мальдонадо. — Виконуй, чи опинишся поруч з ними! Давай, різкіше, дохлі каракатиці! Так їм!