Розділ 32. Жертвоприношення

   Що відбувалося зовні пірати не бачили. Лише чули, що дикуни до чогось готуються. 

   Всю ніч доносилися різні звуки та співи. Дикуни грали на якихось музичних інструментах. Декілька чоловічих грубих голосів щось загорлали разом. Інші підхопили цей жахливий спів.

   Ненадовго замовкли, та через  годину заспівали знов. Тепер усе супроводжувалося постукуванням та вигуками дівчат. Шику запевнив, що церемонія розпочнеться у вечорі. Отже, є час відновити сили.

   Фернандо ліг на підлогу. Сон не йшов. Невідомо чи судилося  ще поспати. 

Він мав непоганий план втечі. Та все могло зірватися, піти не так.

   Потрібно просто дочекатися слушного моменту. Щодо річки, його припущення справдились. Шику випитав у індіанців дорогу до берега, хоча спуститися річкою нелегко. 

   Потім захопити човен. Кому, як не піратам це робити. Ще непогано повернути зброю. Добре частину в них не відібрали. 

   Нарешті вартові відкрили вхід і наказали бранцям виходити. Вони йшли поселенням під зловтішні вигуки місцевих мешканців. Нарешті опинилися біля пагорба, на вершині якого стояв величезний бовван індіанського божества. Біля нього стояв високий храм, викладений із каменю.

   Їх вели по видовбаних сходах. Коли вони зайшли на другий ярус, їх зустрів старий шаман, обвішаний намистами з кісток, з татуюваннями на лисій голові. Коли він підняв руки, індіанці попадали навколішки та щось вигукували. 

   Бранцям теж наказали сісти навколішки. Фернандо забарився, і отримав кийком по спині.

   Натовп унизу розступився і до підйому підійшов вождь, огрядний чоловік середнього віку, зі своєю нареченою. Та, здавалося, вже змирилася зі своєю долею і йшла покірно за майбутнім чоловіком. Вождь привітав шамана. Той щось вигукнув у відповідь. Індіанці, за спиною Фернандо, зловтішно заголосили.

   — Що сталося? — спитав він Шику.

   — Вони хотіти перед весіллям принести бранець у жертву.

   Шаман витяг довгий ніж із пояса, та оглянув усіх бранців. Витріщився на Фернандо, звелів розв'язати того. Дикуни почали щось радісно  вигукувати.

   Його вивели на невеликий майданчик, попередньо стягнувши сорочку. Незабаром йому компанію склав Федеріко Розетті.

   — І що далі? — З подивом буркнув той.

   — Все просто, ми зараз битимемося.

   — І переможця звільнять?

   — Аякже! Битимемось поки один, не вб'є іншого. А потім переможця з усіма почестями принесуть у жертву.

   — Ти в цьому впевнений?  

   Фернандо знав про подібні обряди. І був певен, що індіанці замислили щось подібне. 

   — Краще приріж мене відразу! — випалив Розетті.

Він уже не раз прокляв і індіанців і товаришів, які втягнули його в цю авантюру.

   — Знав, що рано чи пізно мене приб'ють. Але сподівався, це станеться на палубі ворожого судна. А не в такому місці.

   Стражники підштовхували списами, щоб бранці почали битися. Один з них хвалився весь час відібраною у Фернандо шаблею. Той показав жестами, що хоче битися нею. Шаман замислився, але натовп, що жадав крові бранців, схвально загув. Фернандо та Федеріко повернули зброю і наказали, нарешті, зійтись у смертній сутичці.

   Не раз вони вправлялися в умінні володіти зброєю. Досвідчений боєць Федеріко не щадив суперника навіть під час тренувального бою. Тільки зараз вони мали битись по-справжньому. Але переможець у цій сутичці не на довго переживе того, хто програв.

   Вони ходили по колу, не наважуючись занести шаблю. Нарешті Фернандо пішов у атаку, Розетті відбив удар,  поміняв стійку та виставив руку з шаблею. Вона ледь не подряпала Фернандо обличчя, той відступив далі, далі. 

   Розетті тим часом почав тіснити супротивника до краю майданчика, звідки той упав би вниз. Індіанці все голосніше і голосніше кричали в передчутті смерті одного з них. Фернандо кілька разів ухилився від удару суперника. Той продовжував насідати на нього. Кілька разів все ж таки зачепив, залишивши на тілі поріз. 

   Натовп верещав на всю. Нині буде кров, багато крові. Але коли здавалося, що бій ось-ось завершиться Фернандо зробив кілька різких рухів, відвів руку з шаблею противника вбік, а сам представив лезо до горла противника. 

   Шаман підійшов до них і наказав Фернандо добити суперника.

   Те, що сталося потім, за лічені секунди ввело натовп у ще більший транс, ніж міг зробити шаман своїми обрядами. Фернандо різко розвернувся, блискавично схопив шамана і представив лезо до його шиї.

   На незворушному до цього обличчі старого з'явився переляк.

   — Розв'язати бранців, швидко! — гримнув Фернандо.

   Шику як міг, переклав індіанцям. Вони стояли нерухомо. Фернандо сильніше притиснув на шию шаману, і повторив наказ. Нарешті його послухали і розв'язали мотузки. Вони відразу заволоділи зброєю індіанців. 

   У метушні, що почалася, індіанці змогли звільнити наречену вождя і служницю, що стояла з нею поруч. Воїни, що почали приходити до тями, почали пускати в втікачів стріли з довгих трубок. Але пірати прикрилися шаманом та його людьми, в яких потрапили стріли. Вони відступили до входу у святилище і пускаючи стріли у відповідь зайшли у широкий вхід. Переслідувачі зупинилися.

   — Сюди вони не полізуть. Це заборонене місце. Сюди може ступати лише шаман і вождь. Той хоч і отримав безліч подряпин, швидко скочив на ноги та щось наказував своїм людям.

   Але ті боялися йти у заборонене місце. Тим часом пірати опинилися у довгому коридорі всередині храму.

   Фернандо все ще тримав шаблю біля горла шамана, який тепер ще більше хотів його крові. Та розумів, що може втратити голову.

   — Скажи, хай покаже вихід, — звернувся Фернандо до Шику.

   Той переклав, і шаман вказав на великий камінь, відсунувши який вони спустилися в довгу, вузьку печеру. По черзі всі спустилися до неї, не забуваючи тримати шамана. Той заголосив, але був змушений іти з ними. 

   За десять хвилин вони вибралися з печери зовсім недалеко від річки. Тоненька річечка текла вниз до моря, і ставала в кілька разів ширшою. На березі стояли три рибальські човни. Рибалки спробували чинити опір, але сили були рівними. Пірати швидко спустили човни на воду і вирушили.