Розділ 31. Шлях через гори.

   Фернандо спробував розплющити очі. Страшенно боліла голова, немов після веселої гулянки. Нило передпліччя, куди вчора потрапила стріла. 

   Навколо було темно. Він спробував поворухнути рукою, але не зміг,  бо його міцно зв’язали лозинами.

Його прив'язали до ствола товстого дерева. Поруч із ним також зв’язана по руках і ногах людина. 

   Він намацав пістоль під плащем у себе. Той, хто зв'язував, не оглянув його як слід.

   На небі вже зникли зірки, а на сході промені сонця пофарбували небо в багряні кольори. Біль трохи вщух. Він знав, що індіанці часто використовують стріли з отрутами. Іноді щоб убити ворога. Але часто ці отрути присипляють ненадовго. Щоб узяти в полон. А у полоні бранців чекала лиха доля. Часто приносили у жертву, або робили невільниками.

   Траплялося, що моряки, які врятувалися з затонулого судна на острові, потрапляли в полон до місцевих дикунів. Довгі роки вони зазнавали приниження та знущання. Втім, життя дикунів вивезених у рабство європейцями, не краще.

   Навряд дикуни обійдуться з ним так, як плем’я Бомані. Там він був якщо не повноправним членом племені, то гостем. Коли вилікував поранення, то допомагав дикунам із заготівлею продуктів та полюванням. У нього були товариші, навіть пропонували взяти за дружину одну з місцевих красунь. 

   Що чекає тут? Він чув про жорстокі жертвопринесення ацтеків і майя. І хоча більшість їх земель тепер зайнята Іспанією, у таких диких лісах можна зустріти племена карибів і гуарані, та інших дикунів з моторошними ритуалами.

   Він спробував розштовхати сусіда. Той ледве розплющив очі, і тихо прошепотів щось. Але знову знепритомнів. До них підійшли двоє низькорослих дикунів. Їхні обличчя в сутінках розглянути не вдалося. У руках кожен тримав довгу трубку. З них вони, вочевидь, випускали отруєні стріли. Один щось крикнув полоненому, що прокинувся.

   Побачивши, що Фернандо нічого не розуміє той кілька разів ткнув у нього гострим списом. Хтось покликав їх, і вони відійшли від бранців. За кілька хвилин індіанці загасили смолоскипи.

   Промені світла вже проникали крізь зарості. Фернандо оглянув людей, прив'язаних до нього. Це були Стів та Джим. Хадчизон схоже приходив до тями. Він злякано озирнувся довкола, ще не зовсім розуміючи, що сталося.

   Індіанець, який їх сторожив, знову підійшов до них і щось прокричав своїм. Ті негайно розштовхали Стіва, що ще спав, відв'язали мотузки та жестом наказали вставати. Стів спробував обуритися, за що міцного вигляду індіанець сильно огрів того у живіт.

   Індіанців було близько двадцяти. Озброєні  довгими списами та трубками, що випускали стріли. Обличчя та тіла індіанців були вкриті незрозумілими малюнками. У всіх були проткнуті вуха та носи. Носили вони пов'язки на стегнах. 

   Фернандо намагався побачити інших товаришів, і дикунів, які втягнули його в цю авантюру. За сто метрів від них також сиділи прив'язані до дерева бранці. Фернандо впізнав Розетті, Діксона і Маурісіо Корреа. Ще далі сиділи пов'язані індіанці, принаймні деякі з них.

   Нарешті підняли всіх бранців. Фернандо не побачив одного з індіанців. Шику був зв’язаний  з іншими індіанцями. Зовнішнє він трохи відрізнявся від місцевих.

   Бранців повели кудись через зарості. Дівчата намагалися опиратись, одна заплакала, благала про щось одного зі своїх поневолювачів. Один із них зареготав, ляснув дівчину рукою по сідницях, схопив за волосся і щось образливе сказав на вухо. 

   Півдня вони йшли без найменшого перепочинку. Найважче було йти пораненому індіанцю. Він спирався на плечі своїм одноплемінникам. Насилу, але йшов далі. 

   Фернандо спочатку сподівався, що зможе втекти. Але індіанці пильно стежили за всіма. І коли зволікання здавалося їм підозрілим, бранець отримував батогом.

   Якийсь час дорога вела у бік берега, але потім різко змінила напрямок. Опівдні вони опинилися біля схилу гір. Тонка стежка вела через ущелину. Іти було нестерпно важко. Мандрівники постійно спотикалися, кілька разів ледь не потрапили під лавину каменів, що посипалися несподівано. 

   Надвечір вони, нарешті, вийшли на рівнину, оточену плоскогір'ям і низкою високих гір. Вдалині виднілося  невелике селище. Звідти назустріч загону вибігла група індіанців.

   Коли вони зрівнялися з загоном, то шалено зраділи бранцям. Один з них, вочевидь головний, схопив за підборіддя дівчину і щось промовив до неї. Навіть не знаючи їхньої мови, було помітно, як він зловтішається. Вона заволала, благаючи про допомогу.

   Селище було обнесене високим частоколом. Усередині стояло безліч хатин з тростини та пальмового листя. Всередині стояла висока, викладена з каменю будівля. Тут жив вождь зі своєю родиною. Хатини індіанців розташовувалися навколо хатини вождя. Щоб вождь, вийшовши зі своєї хатини, міг бачити все, що робить його плем'я.

Усіх полонених помістили у великий курінь. Біля нього поставили п'ятьох індіанців,  озброєних довгими списами.

   Полоненим принесли воду, і трохи фруктів. Дівчину, яка брикалася і щось кричала, відвели у невідомому напрямку.

   Фернандо помітив серед індійців, що полонили, дикуна який ішов з ними. Той стояв серед наглядачів і зловтішно посміювався.

   — Ну і вляпалися,— пробурчав Стів, коли наглядачі зачинили вхід у курінь.

  — А я скільки разів казав, якір вам у дупу всім!  Пригадайте як Альфред нас відмовляв, — відповів Розетті.

   — Так, заспокойтеся ви, може ще вирвемося, — промовив Джим, хоча у його голосі не відчувалось, що він у це вірить.

   — Так, якщо дорогою не змогли, то тепер як? Вони напевно жертовний вівтар вже приготували для нас, - випалив Розетті.

   — Може, й приготували, — погодився Фернандо, — але ж ми й не з такого лайна виповзали.

   — І що ти пропонуєш? Звідси ми можливо і виберемося, а далі. Ущелина, ліс.

   — Можливо, нам не доведеться прориватися через ущелину.

   — У сенсі? Ти зовсім здурів! — гримнув Розетті. 

   — Звідси є інший шлях із гір!