Розділ 30. Пастка

   На третій тиждень пірати дісталися потрібної гавані. Фернандо обрав непогане місце для зупинки. Бухта йшла вглиб. Довгий мис чудово приховував корабель. 

   Судно поставили на якір, та спустили шлюпки. Треба було провести невеликі ремонтні роботи, та поповнити запаси питної води.

   Звільнені індіанці несамовито раділи тому, що після усіх страждань нарешті ступили на тверду землю.

   Більша частина команди зайнялась ремонтом та поповненням провізії. А невеликий загін вирушив до сельви.

   Попереду йшов індіанець, який знав найкоротший шлях до поселення його племені. Слідом за ним йшли Фернандо зі Стівом, трохи далі Федеріко Розетті з Джимом, і двома індіанцями. В середині йшли дівчата, які майже не поступались одноплемінникам у спритності та витривалості. 

   Загін здолав вбрід невеличку річку та рушив далі. Шлях лежав через непрохідні зарості. В деяких місцях вони витрачали забагато часу, щоб просунутись на кілька метрів. Повільно, але впевнено вони рухались до мети. Коли настав пізній вечір,  ліс почав рідшати. Мандрівники опинились біля підніжжя великої гори.

   Швидко повечеряли двома дикими кабанами, яких підстрелили під час подорожі, та фруктами. Індіанці вказали на велике дерево. Його стовбур йшов далеко вгору, а між корінням можна було влаштувати місце для ночівлі.

   Першими чергували Фернандо з Джимом. Вони по довгу вдивлялися то в ледь помітні обриси гір, то в бік лісу. Часом здавалось, що в їхній бік хтось крадеться. 

   Перегукувалися птахи то протяжно, то дзвінко, то жалісно. 

   Різко закричала та злетіла зграя маленьких пташок. Якийсь хижак залишився без вечері.

   Місячний диск плив небом, та освітлював мандрівникам скелі та ліс. Щось давнє та могутнє приховувала у собі ця місцевість.

   На перший погляд, ліс не відрізнявся від інших. Такі ж дерева, як і біля Сан-Каталіни, Сан-Луїса, Ресіфі. Але було тут, щось інше, невідоме. Несхоже ні на що. 

   Протяжне, жалісливе виття перервало роздуми капітана. Тут з дерева за кілька футів від  нього хтось упав. Потім схопився і почав дертися нагору. Фернандо штовхнув у бік Джима, який задрімав і приготувався стріляти.

   Два силуети вийшли з заростей. Один з них повз рачки та видавав незрозумілі звуки.

   — Мавпи, — посміхнувся Джим.

   Постріл відлякав тварин. Жалісно перегукуючись вони понеслися вглиб лісу.

   — Так одного разу вони в мене харчі та одяг сперли! — буркнув Джим.

   Індіанці мирно спали, та повскакували, коли почули постріл та почали вдивлятися в ліс. З піратів прокинувся лише Розетті, та сказав усе що думає про тих, хто його розбудив.

   — Хибна тривога, мавпи хотіли залишками  вечері поласувати, — заспокоїв товаришів Фернандо.

   Та у самого на душі було не спокійно, ніби відчував якусь невідому небезпеку. 

   Час тягнувся незвично довго. Незрозуміле відчуття того, що вони не одні в цьому лісі. І десь поряд є хтось небезпечніший за ягуарів та змій. Завжди веселий Джим спробував пошуткувати, щоб розвеселити товариша. Та насправді хотів показати, що нічого не боїться. 

   Та чого їм боятися. Не перший раз вони крадуться через ліс повний хижаків. Не звикати їм ризикувати шкірою, заради можливої наживи. Та чомусь було моторошно.

   Фернандо завжди відчував себе впевненіше на кораблі. Він, як і його вірні товариші, не знав страху.

   Та одна справа, коли ти бачиш ворожий корабель, який тебе атакує. Тоді й нема коли боятися. Треба давати бій! 

   Капітан повинен добре керувати судном, вигравати вітер у супротивника, каноніри мають влучно стріляти. 

   А коли доходило до рукопашного бою, майстерність володіння шаблею завжди допомагала капітану.

   А тут доводилось чекати ворога,  невідомого та незрозумілого.

    Нарешті  Розетті разом зі Стівом та індіанцем Шику змінили Фернандо. Той приліг на траву і заплющив очі. Джим миттєво заснув і голосно храпів. Шику насвистував якусь пісню. 

Фернандо хотів приєднатися до товаришів на посту, та втома здолала його, і він заснув. 

   Незрозуміло скільки він спав. Годину, дві, а може кілька хвилин. Почувся жахливий крик когось з товаришів. 

   Фернандо швидко  підвівся, зовсім не розуміючи, що трапилось. Біля нього зі свистом пролетіла стріла і встромилась у товстий стовбур. Розетті стріляв у відповідь, але це були постріли нікуди. Фернандо побачив трохи далі Стіва, який лежав поранений зі стрілою в боці.

   — Що відбувається? — спитав Фернандо індіанця, який тримав аркебузу, та вочевидь розгубився, не розумів куди стріляти.

   — Не знаю, ці кажуть,  це інше плем’я, це їх земля.

   — Скажи їм, що нам немає діла до них та їхньої землі і ми підемо звідси вранці!

   Індіанець крикнув щось у бік лісу. Звідти пролунав крик, і знову полетіли стріли. 

   Фернандо доповз до Стіва, що лежав непорушно.

   — Він живий, але непритомний! — вигукнув капітан.

   Тут стріла болюче вдарила у плече. Неприємні відчуття розтеклися тілом. Здавалося, що оніміла рука, і все було ніби в тумані. Він ледь розрізняв силуети людей, які кричали та бігали поряд.

   Немов не розумів що відбувається, та як він тут опинився. Тут відчув міцний зашморг на шиї. Спробував скинути супротивника, але тіло майже не слухалось його. Десь поряд  голосно заверещала індіанка.

   Фернандо з останніх сил він витяг шаблю та різнув ворога. Той зойкнув і на кілька секунд відпустив Фернандо. Цього вистачило, щоб здолати нападника. Фернандо побачив, як повалений ворог упав на землю. Декілька стріл просвистіло над ним. Цього разу повз. Але сили зовсім покинули капітана. Він зробив кілька кроків на зустріч дикунам, що мчали на нього, та впав непритомний.

   Загін, що залишився на березі, весь день плідно працював. Марко, який командував ремонтом, за час, проведений у команді, заслужив на повагу товаришів. Матроси вірили йому та виконували всі вказівки щодо ремонту. 

   На час відсутності капітана та помічника головним був Альфред, а його помічником Естебан Еуреха. Цей молодий іспанець, який багато чого пізнав у цьому житті, разом з Марко стежив за ремонтом. Коли зовсім стемніло, частина команди вирушила спати на корабель. Дехто заночував на березі.