Розділ 29. Бранці

   Взагалі в часи, про які йде мова, індіанці часто ставали бранцями як піратів, так і торговців. Вони мали полювати на черепах, рибалити, або пірнати за перлинами. Причому бідолах часто або заманювали на корабель хитрістю, або брали в полон. Не рідко вони й самі наймалися на піратські судна. Але й тоді їм платили небагато, за складну та небезпечну роботу.

   — Розв'яжи їх! — скомандував Стів, — їх має оглянути лікар,

   — Навіщо? — не зрозумів Ньюман, — того, що непритомний вже не врятувати, інші самі одужають.

   — І все ж, — відповів Стів, — допомога бідолахам не завадить.

   — Батіг їм не завадить, — відповів Ньюман.

   — Проте вони підуть з нами.

   — Чи не забагато на себе берете? — не витримав Ньюман.

   — У вашому становищі не варто нам грубити.

   — Я не можу вирішувати без капітана. Ви ж бачили, як він покарав бідолаху, — і він показав на шотландця.

   — У такому разі ми йдемо, і латайте своє корито самі! — незворушно промовив Стів.

   — Якщо дозволить капітан Лейтон, забирайте їх хоч зараз, — засичав Ньюман, — Зрозумійте нам не зносити голови, якщо пропаде хоч зернятко кави, навіть зіпсоване. А за цих...

   Стів вже збирався хапатися за шаблю. Вони розправилися б з командою Лейтона за дві секунди. Однак вирішив почекати з бійкою. Він скомандував усім своїм людям сідати у шлюпку. Матроси кидали на людей, що залишали палубу, розлючені погляди, але не перешкоджали їм.

   Коли Стів розповів про все Фернандо, той звернувся до сп’янілого Лейтона.

   — Чого ж це ви вирішили нам збрехати?

   — Ви про що? — прогундосив Лейтон.

   — Ви приховали дещо від нас. Казали нема невільників. А індіанці? Ми насправді хотіли вам допомогти.

   — До чого тут ці дикуни? — обурився Лейтон.

   — У мене в команді троє індіанців. Вони неодноразово доводили вірність! Їм не подобається таке ставлення до одноплемінників.

   — І чого вам від мене потрібно?

   Лейтон, хоча й тримався нахабно, та було помітно, що перелякався.

   — Так, дрібниці. Віддайте нам ваших бранців, а також третину товарів!

   — Нічого не отримаєте, кляті пірати! — гримнув Лейтон.

   — Не удавайте з себе чесних торгівців. Ми можемо забрати усі,  а також ваше корито. Та воно нам непотрібне! Ми вам вже дали деревину та їжу, та що ви зможете дістатись берега. Навряд хтось з наших товаришів запропонував би щось краще, — всміхнувся Фернандо.

  Лейтон злісно загарчав. Можливо за інших обставинах кинувся б на Фернандо. Та сили були нерівні, тому він вгамувався.

   — Добре, забирайте! Та ми ще зустрінемось! 

   — Ми зараз завітаємо на вашу «Кокетку» і ви накажете своїм людям не опиратись! — наказав Фернандо.

   Сп’янілий гість ледве тримався на ногах. Якби його не тримали двоє матросів, розбив би собі чоло.

   Матроси на шхуні зовсім не здивувалися, коли побачили в якому стані, їх капітан.

   — Наказуйте вантажити товари! — сказав йому Фернандо.

   Лейтон тихо вилаявся, та все ж надав необхідний наказ своїм людям. 

   — Приведіть сюди індіанців! — наказав Фернандо, — навіть не намагайтесь когось приховати!

   — Дикунів сюди! Швидко! — повторив Лейтон.

   Матроси швидко винесли товари, та привели п’ятьох бранців. Одного винесли на ношах. Він ледь дихав, та жалісно стогнав. Усіх бранців діставали на «Нестримний».

   Водночас Фернандо разом зі Стівом, Джимом та Бомані пішли до кают-компанії. Хоча Лейтон і намагався опиратись цьому.

   — Ви отримали усе, що бажали! Дайте нам спокій!

   — Не вам вирішувати, що нам робити, — спокійно відповів Фернандо, та відштовхнув його. Той з галасом звалився на палубу.

   — Усі зрозуміли? — звернувся Фернандо до інших, — Чи пояснити?

   Охочих не знайшлося. Четверо піратів спокійно обійшли натовп матросів, та піднялись до покоїв

капітана. 

   Не зважаючи на пошкодження, які зазнав корабель, оздоблення кают-компанії казало саме за себе. Величезний стіл із червоного дерева, східний килим та гобелени, обвішані на стіни. У шафі стояв порцеляновий сервіз і кілька пляшок дорогого вина. 

    Розкіш кают-компанії зовсім не вписувалося в убогість приміщень корабля.

   На столі біля барвистої карти стояла невелика бронзова статуя оголеної красуні.

   Стів спробував зайти до каюти капітана. Двері були зачинені.

   — Відчиніть, а то виламаємо,— пригрозив Фернандо. 

   Йому здалося, що за дверима хтось був. Хоч і не було чути звуку. Капітан забарився, і знову почав голосити.

    — Тоді цим займеться наш товариш, — показав Фернандо на Бомані. 

   Коли той уже збирався виносити двері, капітан прогарчав: — Сам відчиню, нема чого ламати двері.

   У каюті капітана сиділи дві напівоголені дівчини. Довге і густе волосся приховувало від хтивих чоловічих очей дівочі принади. Вочевидь, це були індіанки, взяті в полон. 

   Дівчата перелякано дивилися на незнайомців. Хоча на відміну від бранців, знайдених у трюмі, з дівчатами поводилися досить таки непогано. Принаймні  не було помітно слідів побоїв.

   Вони були разом з тими, що у трюмі, — мовив один з матросів, який тримав капітана, — їх хотіли продати на невільницькому ринку.

   — Тепер вони відправляться з нами! — твердо сказав Фернандо.

   За годину пірати завантажили усе на «Нестримний». Навіть не відмовили команді шхуни в провізії. 

   Діого оглянув поранених. Двох перев'язав і змастив поранення маззю. 

   Поранений індіанець не приходив до тями, і бурмотів щось уві сні. Але Діого зумів виходити його. Коли на горизонті вже з'явилися обриси материка, він прийшов до тями. Хоча і був дуже слабкий.

   Ніхто з них не розмовляв відомою піратам мовою. Але Шику, один з індіанців, який уже давно став своїм у команді, зумів дещо розібрати. 

   Правду кажучи, звали його зовсім інакше. Просто в деяких племенах існувало повір'я, що не можна називати своє ім'я чужинцям. З цієї причини багато індіанців у Бразилії та Вест-Індії стали брати собі іспанські та португальські імена. Рідними індіанськими іменами називали одне одного лише одноплемінники.