Розділ 25. Невдала засідка

   На острові за відсутності сеньйора, як наказав називати себе Вісенте Авелар, залишилась зграя озброєних лиходіїв. Вони слідкували за невільниками, а також мали битися з непроханими гостями, яких могла занести туди доля.

   Моріс Карамбе, якого призначили головним, ходив разом з двома поплічниками по невеличкому майданчику на верхівці пагорба. Звідти добре проглядався вхід у бухту. Океан у той день був спокійним, і лише багряний світанок ніби попереджав про небезпеку.

   Моріс вважав, що добре впорався за відсутності Авелара. Маленьке суденце, яке шторм закинув до острова, було легкою здобиччю. Вони перевозили товари, які тепер лежали у хатині на острові. Матроси, що залишилися живими після недовгої битви, опинились у полоні. На них чекала страшна доля. Бо втекти неможливо. А точніше нікуди. 

   Окрім бранців у в'язниці також томилися дівчата наложниці. Авелар не дозволяв нікому з піратів торкатися його дівчат. Лише якщо ті завинили перед ним, або набридли, могли дістатися його людям. 

   Сам Моріс разом з помічником носив їм їжу. Декілька дівчат уже змирилися, зі своєю долею та  чекали господаря. А дехто ще показував пиху, або просто благав допомогти вибратися звідси. 

   Морісу самому сподобалася одна горда дівчина. Це була висока індіанка, захоплена Авеларом під час стоянки у Південній Америці неподалік затоки Ла-Плата. Її та ще кількох дівчат доставив один із кораблів помічників Авелара.

   Моріс збирався відпустити солдатів і вирушити до себе в хатину. На нього там чекала ранкова порція пуншу та приготована африканськими невільницями печеня з черепашого м'яса. А потім він зможе подрімати.

   Тут на небокраї з'явилися обриси якогось судна. Моріс підняв підзорну трубу і дивився в далечінь. У бік бухти впевнено йшов невідомий вітрильник. Навіть у підзорну трубу розглянути деталі було неможливо. Проте Моріс зрозумів, що це не корабель його світлості.

   — Мішель, Ігнасіо, скликати хлопців, оголосити тривогу! — наказав він помічникам.

   Блискавично піднялись на ноги всі розбійники. Частина  піратів причаїлася з гарматами в чагарниках на пагорбі. Близько тридцяти озброєних до зубів людей посідали в човни і попрямували на баркас, що стояв в бухті. Негайно  підняли вітрила, і він попрямував до входу у бухту. 

   А непроханий гість тим часом неквапливо наближався. Пірати розгледіли обриси прибульця. Це було гарне, швидке судно. Вочевидь, на ньому ще не підозрювали про небезпеку. Палубою безтурботно ходили матроси, яких було небагато.

   — Схоже, торгівець, — припустив Моріс, — тільки не бачу прапора... наче португальський, а що за вимпел поряд з ним?

   — Давно португальці нам не траплялися. Його світлість, сам із цієї країни, але земляків  не переносить. — відповів Ігнасіо, високий довговолосий брюнет, у червоній бандані на голові та позолоченому камзолі. Витончені риси обличчя, манери та гордовитий погляд говорили про його шляхетне походження.

   — Ти дивися, навіть не здогадуються про те, що на них чекає!

   —  Скоро дізнаються, — відповів Моріс.

   Португалець тим часом підходив до місця, де була мілина. Вже не одне судно, що заходило, на своє лихо, в ці води, там гинуло. Або просто сідало на мілину. 

   Але коли острів був безлюдним, для мандрівника, що сів тут на мілину, все закінчувалося добре. Якщо звісно, при цьому залишався цілим корпус судна.

   Тепер корабель, який став на мілину, було легкою здобиччю для піратів, що причаїлися на острівці.

   — Ще кілька кабельтових і ці йолупи закопаються носом у банку, — потирав руки Моріс.

   — Непоганий видобуток.

   — Цікаво, що в них у трюмах? Ми не горді, все беремо! — примовляв Естебан Андраде Лисий, одноокий пірат, із глибоким шрамом на лисій макитрі.

   — Так, що ти робиш, баракуду тобі в зад! — вилаявся Моріс, коли корабель несподівано змінив галс і спокійно обійшов мілину.

   — Звідки він знав?

   — Та звідки йому знати, просто пощастило!

   — А якщо...

   — Та не наші це, хіба не зрозуміло! — волав  на помічників Моріс.

   Тим часом судно ще раз змінило галс і тепер йшло вздовж острова, так і не зайшовши до бухти.

   — За ними! — Мов навіжений заволав Моріс, — не дайте їм піти! Інакше винні прогуляються під кілем.

   Винуватим міг виявитися будь-хто.  Навіть абсолютно непричетний до невдачі. Матроси це розуміли без зайвих нагадувань. 

   Корабель вийшов із бухти і стрімко кинувся за своєю здобиччю. Подібно до того, як лев кидається на швидку, але беззахисну перед ним антилопу. Принаймні так гадали люди Моріса.

   — Поглянь,  в них є порти для гармат, тож можуть палити, — зауважив Ігнасіо.

   — Їм гірше! Нехай тільки спробують!, — вигукнув Моріс, — особисто поріжу на шматки тупу баракуду, яка це зробить! 

   Ігнасіо розумів, що Моріс не шуткує. Він добре знав на що той здатен.

   Тим часом корабель йшов уздовж острова, і незабаром зник за довгим мисом. Веслярі Моріса працювали щосили. Але на те, щоб обігнути мис пішла майже година. 

   Нарешті пірати побачили безтурботного торгівця, який хитався на хвилях на відстані кількох кабельтових від берега. Невеликий човен щойно відправився від корабля.

   — Наші гості вирішили зійти на берег, — усміхнувся Шевальє. — Тим краще.

   — Дивись, їхній капітан вдягнувся немов на прогулянку європейською столицею.

   — Здається, нас помітили, — сказав Моріс, коли побачив, що на судні забігали матроси. Тим часом до судна залишалося не більше милі. Хижак стрімко наближався до жертви. Ось-ось і пірати візьмуть його на абордаж.

   Легкі гармати готові обстріляти людей на палубі картеччю. Тих, хто залишився в живих, чекала сутичка з озброєними до зубів піратами.

   Розбійники вже подумки приміряли на себе багатий одяг торговців, що гуляли палубою. Звичайно, вести бій поблизу бухти було б значно легше. Тим паче допомогли б  гармати з пагорба. Однак і тут Моріс був упевнений у легкій перемозі.