Розділ 21. Дон Сильвіо Герейро

Наступного дня до гавані Пернамбуку завітали флейт та шхуна. Швидко владнали формальності з береговою охороною, минули форт та пришвартувалися в порту.

   Неподалік від них стояв величезний красень фрегат. Інші кораблі були переважно торговими бригами і шлюпами. Деякі давно не знали ремонту, і ледве трималися.

   Незабаром, від флейта відійшов човен та попрямував на берег.

   У ньому сидів капітан судна з помічниками. Це був високий, статний, гладко виголений чоловік у зеленому камзолі з перламутровими гудзиками. Його рука лежала на золотому ефесі шаблі. У супроводі своїх товаришів він попрямував у бік будинку губернатора. Вони швидко пройшли через строкатий натовп торговців та прислуги.

   Дорога йшла нагору, потім згорнула різко вправо. Під спекотним сонцем йти було важко. Минувши кілька кварталів, вони опинилися на порозі високої білої будівлі.

   — Нам потрібно до губернатора. Термінові новини, — сказав чоловік у зеленому камзолі

   — Хто такі? — поцікавився солдат, що охороняв вхід.

   — Дон Арманду де Роча Паєс, відрекомендувався капітан, — я прийшов у ваше місто з безліччю товарів, на своєму кораблі «Лусія Альварес»

   — Навряд сеньйор губернатор ними зацікавиться.

   — Що ви! Я не маю наміру відривати сеньйора Герейро від важливих справ через дрібниці, —спокійно відповів гість.

   — Тоді у чому справа?

   — В мене не дуже приємні новини

   — Які ще новини? Не морочте мені голову!

   — І все ж я хотів би доповісти про це губернатору.

   З дверей висунувся високий худорлявий сеньйор. Він гордовито глянув на гостей.

   — З чого ви вирішили, що ваша інформація зацікавить його високість? Він зайнятий і зможе вас прийняти лише завтра. Хайме, вкажи їм дорогу! — наказав він солдатові.

   — Але це справа термінова!

   Сеньйор уважно розглянув дорогий костюм гостя. Якийсь час думав про щось. Потім холодно промовив.

   — Я скажу, що капітан... як вам там? Хоче його бачити. Але ж у нього без вас купа невідкладних справ!

  Фернандо на мить замислився, чи варто було йти до губернатора. Але тут почувся приємний, трохи хрипкий голос.

   — Гадаю, якщо людина так прагне зустрітися з губернатором, то їй є про що розповісти.

   Голос належав кремезному, енергійному чоловікові трохи вище за середній вік. Він був одягнений у багато інкрустований костюм, і шкіряні штани. За його манерами та ходою, Фернандо впізнав морського військового офіцера.

   — Ваша світлість, — лестиво вимовив чоловік, що сперечається з Фернандо, — я вже сказав сеньйорам, щоб вони дали вам спокій. Адже нам ще треба обговорити...

   — Гадаю вже висловив усе, що думаю про вашу пропозицію! Ми вже й так підвищили податки.

   — Але сеньйоре Сільвіо! — не вгавав гість.

   — Передавайте побажання якнайшвидшого одужання доньі  Клариссі.

   Той щось пробуркотів під ніс   та кинув на Фернандо і його супутників злісний погляд.

А потім зашкутильгав до візника.

   — Я сподіваюся, у вас справді серйозне повідомлення, — звернувся сеньйор Сильвіо до Фернандо.

   — Інакше ми не забирали б ваш час, — сказав Фернандо і чемно вклонився губернатору.

   У супроводі озброєних солдатів вони пішли слідом за ним.

Його кабінет, на відміну від кабінетів більшості вельмож, не кричав розкішшю. Хоча стіл із червоного дерева та дорогий східний килим говорили про заможність господаря, все було оформлено зі смаком, але без зайвого шику. Та й у манерах дона Сільвіо, відчувалася шляхетність, але ні крапельки гордовитості.

   Фернадо розповів йому легенду про те, що він господар торгового судна. Вони прямували сюди за кавою та тютюном. Дорогою допомогли відбитися від піратів французькому кораблю. Добре корабель непогано озброєний. А сам Фернандо, а вірніше, як він представився Арманду, мав гарний досвід ведення бою. Оскільки кілька років служив у військовому флоті Європі.

   Пірати, що залишилися живими, зізналися, що збиралися разом з іншими нападати на Пернамбуку. За кілька діб шляху до міста їх переслідували пірати, але вдалося врятуватися.

   Як бачите, він мало в чому надурив губернатора. Лише у тому, що стосувалося його самого.

   Губернатор похмуро глянув на нього. З хвилину мовчки дивився на карту, потім промовив.

   — Погані наші справи, якщо ви маєте рацію! Проте ми попереджені. А я так просто не віддам своє місто цим мерзотникам.

   Дон Сільвіо від початку здавався Фернандо знайомим. Він навіть замислився про те, чи не був він капітаном пограбованого його командою корабля.

   Та незабаром згадав, звідки знав цю людину. І зрозумів, що дон Сільвіо навряд його впізнає. Адже він бачив його ще восьмирічним юнаком.

   Тоді він разом з батьком гостював у племінника маркіза. З яким, як ви пам'ятаєте, батько втік з турецької невільничої галери.