Розділ 20. Жага помсти

Авелар з’ясував, що в цей час в Пернамбуку мають доставити багато золота, та деревини. За ними мали прийти добре озброєні кораблі. Ось тільки пірати сподівались випередити їх.

   Містечко охороняв добре озброєний форт та гарнізон солдат. Та Авелар дізнався про слабкі міста захисту і планував цим скористатися.

   Він обрав вдалий час для нападу. До того ж у нього були рахунки з губернатором Сільвіо Герейро.

   Декілька років тому, Герейро керував військовим фрегатом, який в бою потопив корабель Авелара. А самого узяв у полон, і доставив до Сан-Себастьяну, де на пірата чекала страта.

   Коли Авелар сидів зв’язаний у трюмі, то присягнувся, що втече, і жорстоко помститься капітану.

   Авелар спромігся збігти з в’язниці і повернувся до своїх справ. І більш за все, бажав помсти.

   Він вважав, що зараз настав його час.  Напад буде жорсткий і несподіваний. Ніщо не врятує місто.

   Лиходій вже бачив, як вбиває Герейро на очах родини.

   Він чув, що донька губернатора Беатриса, найвродливіша дівчина в Пернамбуку, якщо не усій Бразилії. Нещодавно вона вже відмовила одному літньому багатію, та ж доля спіткала двох шляхетних вельмож, один з яких заради неї прибув з Європи.

   Авелар жодного разу її не бачив та вирішив узяти її в наложниці, коли захопить місто. До того ж за дівчат шляхетного походження добре платили на Сході.

   Він неодноразово бачив як вривається у маєток губернатора. Віддає служниць  своїм вірним людям. А сам залишиться наодинці з молоденькою красунею. Ніщо не врятує дівчину від його обіймів.

   Хоча насправді в своїх мріях розбійник змалював Беатрісу набагато вродливішою, ніж насправді. А кількості шляхетних залицяльників вона забов‘язана, не стільки красі, стільки статкам та титулу батька.

   Мріючи про жадану красуню Авелар ходив палубою свого шлюпа. Вигляд п`яти озброєних кораблів додавав впевненості.  Ще два судна мали вже приєднатися, та чомусь запізнювались. Можливо потрапили в шторм, і вже не допоможуть.

   В будь-якому разі, чекати він не збирався. Не бажав втратити вдалий момент для нападу.

   Мріючи про дочку свого ворога, і про те, як він учинить з її батьком, Вісенте Авелар зовсім не звернув уваги на ледь помітні вітрила на обрії.

   Лише коли його помічник Ернардо Кампос повідомив про це, Авелар наказав одному з кораблів флотилії перехопити невідоме судно. Барк "Алмейда де Костас" підняв вітрила і пішов назустріч жертві. Однак був уже вечір, а коли настала ніч, розглянути супротивника було неможливо.

   Вранці барк повернувся ні з чим.

   Роздратований Авелар вилаяв капітана барка. Втім, він гадав, що це лише торгівець, і вони втратили непоганий видобуток. Але ніякої шкоди, судно, що пішло, їм принести не могло.

   А ось корабель, який під покровом ночі втік від погоні, своєї мети досяг. Точніше його капітан. Він хоч і здалеку, але встиг переконатись у правдивості своїх припущень.

   У невеликій, але закритій бухті острова стояло п'ять кораблів піратської флотилії.

Коли він побачив погоню, то приготувався прийняти бій. Але як ми згадували вище, вночі йому вдалося втекти.

   Капітан не  боявся битви з переслідувачем. Він не хотів, щоб його спільники щось запідозрили, якщо цей корабель не повернеться.

   Капітан стояв на шканцях і дивився в далечінь. До нього підійшов високий худорлявий хлопець, який працював головним теслею на судні.

   — Щогли триматися непогано, але коли станемо на зупинку, треба трохи підремонтувати, — звернувся він до капітана.

   — Якщо вітер не вщухне, ми будемо в Пернамбуку за три доби, — відповів капітан.

   — І все ж я не зовсім можу зрозуміти, Фернандо, чого тобі не спробувати просто викупити  кохану у нього?

   — Розумію, до чого ти хилиш. Але під час останньої зупинки я дещо дізнався про цю людину, якщо її можна так назвати. Будь на його місці хтось із берегового братерства: Граммон, Вільямсон, можливо навіть Бартоломе Діаш, я спробував би поторгуватися. Той таки Діаш заламав би ціну... але повернув би мені Габріеллу. Та навіть, ця  наволоч, Гуляка. Але Вісенте Авелар, не продасть мені дівчину. Якби ми спробували підійти  у їхнє лігво. То вони б не вели з нами переговори, а спробували взяти в полон.

   — Хай би спробували. Адже «Нестримний» не має рівних за маневровістю та добре озброєний.

   — Але не проти п’яти кораблів! Вони зовсім не дурники, і добре б’ються. Не слід недооцінювати ворога. Ось в Пернамбуку інша справа, якщо домовимось з місцевими.

   Марко погодився з капітаном. Тим більше в порту Пернамбуку він встигне зробити невеликий ремонт. Він ще раз оглянув щоглу і канати та попрямував до камбузу, де разом зі старим коком Ігнасіу Агірре, готував Маріо, який повернувся до них.

   Фернандо тим часом подивився вдалину і замислився. Чи дійсно кохана в лапах у цього нелюда? Що з нею? Про найгірше навіть думати не хотілося. А також розмірковував капітан і про те, чи не став він таким же звіром, як і Авелар? Якщо не став зараз, то хіба не стане таким у майбутньому.