Розділ 18. Порятунок

Маріо біг щосили вузькою стежиною. Не розумів куди, лише якомога далі від цих нелюдів. десь здалеку доносились крики, які поступово вщухали.

   Хлопець вибіг на берег, зупинився та поглянув на зоряне небо. Десь далеко були помітні вогні міста.

   Однак він вирішив не йти берегом. До того ж через кілька ярдів починалися високі скелі. Тому він знову повернув до лісу. Всю ніч він обережно йшов, лякаючись кожного шороху. Розумів, що за кожним кущем може ховатися переслідувач.

   Нарешті почало світати. Перші сонячні промінчики пробилися  через густе листя тропічного лісу.

   Раптом якийсь звір вискочив з кущів. Зовні він був дуже схожий на гепарда, але кілька разів менше. Він зупинився і готувався стрибнути. Маріо випередив ворога. Скористався рапірою, коли звір стрибнув на нього.

   Він розумів, що крім грізних піратів, які женуться за ним, його життю погрожують хижаки, що мешкають у лісі. А ще чув за племена дикунів, землі яких  не далеко від міста, та поселень плантаторів. Хоча деякі племена були в добрих відносинах з європейцями, яки століття тому оселилися в цих краях. Та багато хто не пробачив лиха, яке принесли чужинці.

   Їх племена перебирались вглиб континенту. Та звідти здійснювали напади на поселення. Крали худобу, вбивали людей або уводили до себе.

   А там або приносили у жертву своїм божествам, або робили рабами. Нещодавно, як почув Маріо на ринку, вони напали на трьох чоловіків, які пішли на полювання. Двох вбили отруйними стрілами, третього забрали в полон.

   Лише дивом, йому вдалося врятуватись та дістатись міста.

   В цей час почувся вибух зі сторони океану. За ним другий. Вибухи повторювались деякий час. Та потім настала тиша.

   Можливо колись раніше Маріо подумав би, що це гуркіт грому. Та тепер він добре розумів, що це залпи бойових гармат. Він стільки часу провів серед піратів, що не сплутає цей звук ні з чим. Вочевидь пірати напали на судно, яке йшло біля їхнього лігва. Ось чому вони не кинулися за ним у погоню.

   Він не помітив, як опинився посеред болота. Йти далі було дуже складно, та хлопець відшукав величезну дровиняку, і почав пробиратись на інший берег. В його сторону пливла якась колода. Не відразу збагнув, що це ніяка не колода, а справжнісінький, та ще й голодний алігатор. Він поки далеко, та стрімко наближався. А тут ще почало засмоктувати. З останніх сил хлопець вибрався із трясовини. Але відразу опинився в жижі по горло.

   А алігатор все наближався. Маріо вже виразно бачив його маленькі очі, ікла, готові впитися в нього. Навіть не знав, що страшніше: чи потонути в цьому болоті, чи бути з'їденим рептилією.

   Це відбувалося дуже швидко, але перед очима промайнуло все життя. За допомогою гілки він в якусь мить зумів вибратися. Але хижак вже зовсім поряд.

   Невідомо звідки в нього з'явилися сили дістатись твердого ґрунту.

   Потім мчав далі і далі, поки не відірвався від хижака, що вибрався слідом за ним.

   Знесилений він сів на землю, трохи перевести дух.

   Зненацька з чагарників на відстані п’яти десяти футів вилізло п’ятеро чоловіків. Виснажений гонитвою хлопець погано розумів, що відбувається. Вирішив, що пірати таки наздогнали його.

   Високий чоловік підійшов до нього, сів поряд, і по-дружньому поплескав по плечу.

   — От і зустрілися, друже, — почув він знайомий голос.

   — Здається він поранений, — сказав інший чоловік, який теж вийшов із чагарників. Маріо майже знепритомнів, коли хтось величезний підняв його і поніс.

   Гуляка казав своїм товаришам, що Фернандо ні в якому разі не прийде на допомогу хлопцю. Едмундо провів не один рік серед таких же як він розбійників. І дуже добре їх знав. От тільки він зовсім не знав Фернандо. Аж ніяк не міг він уявити, що той разом з друзями відправиться на пошуки хлопця.

   Коли Фернандо дізнався від зрадника де шукати Гуляку зі спільниками, він відразу зібрав вірних людей. Разом зі Стівом, Бомані, Табарезом та Хадчизоном він відправився до лісу. До того ж вони найняли двох провідників з місцевих індіанців. Ті казали, що добре знають ліс, навіть на великій відстані від міста. Що могло знадобитись.

   Коли вони дістались великого болота, то зупинились, а індіанці відправились у розвідку. П’ятеро піратів чекало провідників на невеликій поляні.

   Не встигли вони зручно влаштуватися на відпочинок, як почули шум на болоті. Ніби хтось йшов в їх сторону. Що було трохи дивно, бо місцеві мисливці рідко заходили так далеко, тим більше в цю частину лісу.  Все таки вирішили сховатися в заростях. Вони побачили, як хтось йде болотом в їх сторону.  Постать швидко наближалась до них. Ніби втікала від когось. Коли невідомий сів на траву, то пірати впізнали Маріо.

   Фернандо побачив, що хлопець поранений і наказав Бомані, віднести того на корабель. Спочатку він планував завітати до хатини, де перебував Гуляка, та розібратися з ним.

   Та Маріо отямився і розповів, що Гуляка намагався захопити корабель, і чув, як пірати вступили з кимось у бій. А коли Фернандо почув, що Гуляка хотів приєднатися до флотилії Авелара, наказав якомога швидше виходити в море.