Розділ 16. Втрата

«Нестримний» під виглядом торгівця стояв в порту невеликого містечка. Капітан з помічниками намагались продати награбоване. Фернандо знав кількох людей, через яких це можливо зробити. Та головним для нього було якомога більше дізнатись про Вісенте Авелара.

   Разом зі Стівом та Марко вони прогулювались  набережною міста. В порту зібралось чимало кораблів з різних країн.

   Припортові заклади та заїжджі двори манили до себе випивкою. У деяких, компанія вже побувала. Вони балакали з матросами напідпитку, щоб дізнатись про Авелара.

   Хоча випивка багатьом чудово розв’язувала рота, дізнались вони не так багато.

   Наприклад те, що Вісенте Авелар, це не справжнє його ім‘я.

   Прізвище Авелар носив капітан військового фрегату, на якому той був звичайним матросом. Разом зі спільниками він підняв заколот. Вони підступно напали вночі. Капітан з помічниками хоробро бились, але були вбиті.

    Раптом піратів гукнув якийсь хлопець

   — Сеньйор Фернандо! Радий вас бачити!

   Фернандо одразу впізнав юного кухаря Маріо. Який нещодавно влаштуватися на торгове судно.

   — А я то гадав, твій корабель уже вирушив до Іспанії, — відповів Фернандо, і поплескав по плечу.

   — Наш капітан вирішив ще докупити товарів у цих місцях, — щиро відповів хлопець. — А ви як? Шукаєте новий приз?

   — Трохи тихіше Маріо. Для всіх ми звичайні торгівці.

   — Розумію, вибачте.

   — Гаразд, розповідай, ​​як у тебе на новому місці?

   —  Непогано. Команді подобається, як я готую. Щоправда, капітан не менш суворий, ніж Ґуляка.

    — Буває, — з розумінням, всміхнувся Фернандо.

   — Мені рідко перепадає. А ось матросів часто б'ють батогами, за дрібні провини.

   Загалом жорстоке поводження на торгових та військових судах того часу, було звичайним явищем. Матросам доводилося терпіти не тільки шторми та шквали, їсти убогу їжу, довго не ходити по твердій землі. Дуже часто вони страждали від самодурства офіцерів корабля. І покарання далеко не завжди були справедливі.

   Це ще одна причина, чому матроси захопленого піратами судна, переходили на їх бік. У них з'являлася можливість помститися командувачу. Та й часто бувало, що на піратських кораблях прості матроси мали значно більше прав, ніж на звичайних.

   — І що робитимеш, коли повернешся додому? — поцікавився Стів, — знову спробуєш взяти на абордаж свою красуню. Тепер ти не жовторотий хлопчисько, а справжній морський вовк.

   — Хотів би найнятися ще на якесь судно. Я вирішив стати коком. Так, я багато чого натерпівся у морі. Страшні шквали, довгі штилі, зіпсовані галети, погана вода. Я неодноразово терпів знущання. Та все одно зрозумів, що моє місце тут. На морі.

   — Раз так, то твоя справа. Але тримайся подалі від любителів легкої наживи.

   — Добре, дуже радий вас бачити. Я йду на базар за однією спецією. Кажуть іі лише у місцевих індіанців дістати можна. Але вона творить справжні дива з м’ясом.

   Сказав хлопець і побіг у напрямку ринку.

   — На якому ти кораблі?

   — «Горда Соледад», капітан Афонсу Бенітес, — відповів Маріо та зник у натовпі.

   — А чи не з цього судна пройдисвіт, з яким ми учора пили в таверні? — спитав Стів.

   — Здається так. Він також постійно скаржився на жорстокість капітана. Та дещо цікаве нам розповів.

   — Так, але був настільки п’яним, що піди розбери, де правда, а де побрехеньки, якір йому в горлянку.

   — Поглянь туди! — перебив Марко, — той тип біля лавки з фруктами.

   Вони разом поглянули на чолов’ягу невисокого зросту, одягнутого у потертий плащ з парусини. Він помітив, що усі троє на нього дивляться і миттєво зник.

   — А чи це не Хайме Кейруш, з команди Гуляки? — спитав супутників Фернандо.

   — Тобі краще його зграю знати, — посміхнувся Стів. — Та мені теж здалося, що цю пику вже колись бачив.

   — Якщо це і справді він, то що нам з того? Дістався він берега. Можливо найнявся на якийсь корабель.

   — Навіть якщо команда цього мерзотника тут, нам нема ніякого діла до того.

   Фернандо нічого не сказав друзям, хоча запідозрив недобре. Бо якщо Гуляка зібрав нову зграю, то захоче помститися кривднику.

   — Потрібно було черево Гуляці вспороти, а не відпускати тоді, — мовив Стів, який розділяв занепокоєння Фернандо.

   — Може він один тут. Ми їх тоді добре налякали. От він і чкурнув, коли нас помітив, — заспокоїв товаришів Марко.

   Вони попрямували в бік одного портового закладу, де юрмилися п’яні матроси.

   Фернандо за цей час добре навчився заводити розмови з ними. Як би ненароком він розпитував все, що потрібно.

   Бувало він підпоював співрозмовників, дізнавався про вантаж який перевозив корабель, та маршрут.