Розділ 15. Асьєнда.

Дорога петляла через густий ліс. Іноді здавалося, що Панчо бажає навмисне завести піратів у нетрі. Однак невдовзі, пройшовши болото, вони виїхали на простору дорогу. Місяць та міріади зірок на небі чудово освітлювали їм шлях. Нарешті вдалині вони помітили якісь будівлі.

   Спочатку здалося, що це індіанське селище. Але потім стало зрозуміло, що це споруди європейців. За високим парканом виднівся величезний двоповерховий будинок з оранжереєю. А також безліч менших будівель. З одного боку були орані поля, з іншого — виноградники.

   Четверо вартових перегородили шлях. Зі зброї в них били лише шаблі. Панчо з приятелем зістрибнули з коней і про щось деякий час розмовляли з ними. Ті трохи порадилися, і ймовірно, оцінивши своє становище, розступилися і пропустили прибульців.

   Фернандо зовсім втратив терпець і першим вбіг на поріг будинку Поштіги та відчинив двері.

   — Ви хто такі? — налякано заволав чоловік невисокого зросту, скоріш за все слуга — негайно забирайтеся звідси!

   — Не раджу розмовляти з нами в подібному тоні, — відповів Фернандо, вказавши на своїх озброєних супутників.

   — Сеньйор Поштіга близький друг губернатора. Він повісить усіх вас, чортові розбійники!

   — Якщо сам завтра не буде повішений! Ваше місто в наших руках, і я  вимагаю  господаря.

   На сходах почули кроки. До них спустився товстий, лисіючий, чоловік у довгому оксамитовому халаті.

   — Хто ці люди, і чому заважають спати, Бернарде? — звернувся він до слуги.

   — Пробачте, що завадили вам, — відповів Фернандо, — ми лише захопили ваше місто і цю чудову асьєнду. Але не чіпатимемо ані вас, ані ваших близьких, якщо допоможете в одній справі.

   Вираз обличчя господаря змінився, коли той зрозумів, в якому становищі опинився.

   — Я заплачу, скільки потрібно, тільки не чіпайте мою Беатрісс.

   — Все залежить від вас, сеньйоре.

   — І чого ж ви хочете? Я заплачу, присягаюся, — злякано мямлив Поштіга.

   — Упевнений, ми порозуміємося, — сказав йому Фернандо, — чув, у вас є гарні  невільниці-актриси.

   — От у чому справа, — хтиво посміхнувся господар, — але ці дівчата танцівниці та акторки. І ніякі не шльондри, як декому здається!

   — Звісно! І ви  жодну з них не змушували зваблювати потрібних вам людей, — обурено запитав  Панчо.

   — Заспокойся, друже, — перервав Фернандо, — нам потрібно лише подивитись на цих дівчат!

   — Добре, йдемо зі мною. Тільки зараз ніч, і мої красуні сплять. Але для таких шановних гостей я підійму їх.

   — От і добре! Не будемо гаяти час на пусті балачки!

   Господар асьєнди разом із слугою повів піратів до дівчат. Вони пройшли повз хліви, бараки та інші будівлі. Нарешті опинились поряд з двоповерховим будинком.

   Він був меншим ніж дім господаря, з фасадом прикрашеним різьбленими вікнами та скульптурами. Господар постукав у двері.

   Почулися кроки, клацнув засув, і двері відчинила літня сеньйора.

   — Що сталося, сеньйоре. Вам розбудити Карлоту? Чи цього разу Беллу?

   — Розтули очі, Фелісія! Не бачиш в мене гості! Вони бажають побачити дівчат!

   — Добре. Тільки нехай трохи почекають! Моїм сеньйоритам  потрібно трохи привести себе до ладу.

   — Не хвилюйтесь, сеньйора Фелісія, — втрутився в розмову Фернандо, — Нам потрібно лише подивитись на дівчат. Я обіцяв, що їх не чіпатимуть.

   Сеньйора Фелісія з розумінням кивнула та пішла. Поштіга повів Фернандо з супутниками у простору залу.

   Через десять хвилин, до зали зайшла сеньйора Фелісія у супроводі п’яти дівчат, одягнених у нічні сорочки. Вони трохи злякано роздивлялись гостей.

   — Це всі ваші акторки? — зі смутком у голосі мовив Фернандо.

   — Звісно, ні! Фелісія скажи їм нехай поквапляться!

   За деякий час дівчата одна за іншою заполонили залу. Їх було близько сотні. Багато соковитих красунь з великими грудьми, та широкими стегнами. У Стіва заблищали очі, коли той задивився на одну з них.

   Три дівчини були незвичайно низького зросту, а одна навпаки, вище за інших на голову. Навіть велетень Бомані, був ледь вище за неї.

   Невільниці були різних націй та кольорів шкіри. Мулатки, метиски з місцевих племен. Іспанки, італійки, навіть кілька скандинавок. Були й дівчата зі сходу.

   Фернандо вдивлявся в кожну з них, але не знаходив ту, єдину, заради якої й дістався цих країв.

   Щоправда, одна дівчина здалась йому дуже схожою. Він підійшов до неї. Та радість миттєво змінилась на розчарування. Це була не вона.

   — Амалія, — представилася дівчина.

   — Вона зробить все, що забажаєте, — прошепотів Поштіга.

   Фернандо нічого не відповів, лише спитав:

   — Це всі невільниці?

   — Звісно всі. Обирайте будь-яку! Тільки не чіпайте нас, — майже благав піратів господар.