Розділ 12. Втеча

Перша атака була відбита та іспанці йшли вперед, розуміючи, що застали ворога зненацька.

   І якби Фернандо з товаришами не попередили про це, невідомо чим би скінчився для більшості піратів похід до Флориди. До того, як виявилось, ватажки все ж випили достатньо вина зі снодійним. Не тільки Робертсон, а навіть Грінвельд знепритомніли.

   Поки одні тримали захист, інші якомога швидше переносили награбоване, поранених, та провізію  на кораблі, які стояли у бухті. Перес, якого не вдалося наздогнати, забрав з собою не так багато грошей, як здалося спочатку. Скоріш за все, сподівався, що про напад іспанців дізнаються пізніше. Можливо хотів ще повернутись.

   Коли озброєні солдати прорвалися у місто, то кораблі з піратами вже підняли якоря та рушили геть.

   Фернандо наказав забити гармати в форті, аби іспанці не змогли відкрити вогонь.

   Пограбоване місто залишалося все далі і далі. Незграбний та ще й переповнений корабель йшов повільно. У трюмі стогнали поранені, лікарі не встигали допомогти всім.

   Опівдні вітер трохи посилився, та ще й повіяв у потрібному напрямку.

  Фернандо, якому довірили керування кораблем, як міг, справлявся. Йому допомагав досвідчений штурман Гретхем із команди Лоуренса. Вирішили спустити шлюпку, яка йшла попереду. Матроси на ній перевіряли глибину. Оскільки була небезпека налетіти на рифи, чи стати на мілину.

   Коли вони пройшли бухту, їхньої першої стоянки, Фернандо побачив у біноклі, як залишений там корабель атакували військові. Навколо нього стояло кілька човнів. Звідки на палубу підіймалися озброєні люди. На березі він роздивився групу вершників. Але тим дістався лише один, майже не придатний для плавання корабель. Той самий, що пірати Грінвельда захопили по дорозі сюди.

На кораблях, що залишилися в гавані, були люди і запас пороху. Але хто знає, чи змогли б вони відбитися.

Навіть якщо із захопленого корабля і побачили судно піратів, у погоню не вирушили. Та й не змогли б. На залишеному  кораблі, це було досить складно.

Як тільки бухта залишилася позаду, матрос на марсі щось закричав.

   — Він говорить за нами якесь судно, і можливо не одне, — доповів Домінґеш. Фернандо заліз на кормову надбудову, і дивився в підзорну трубу. Помилки не було, далеко за ними йшов корабель. Навіть підзорна труба не дозволяла розглянути його як слід. Але Фернандо був певен, що це ворог.

   На щастя вітер трохи посилився, додавши пару вузлів швидкості. Невідоме вітрило незабаром зникло. Нарешті за високим пагорбом з'явилася потрібна гавань. Їхні кораблі спокійно стояли, чекаючи господарів. Навколо було тихо, спокійно. Нічого не віщувало біди. Фернандо розглянув у бінокль «Нестримний». Матроси безтурботно ходили по палубі. Нарешті на ньому помітили кораблі, що йшли в гавань.

Судно зробило три залпи з гармат, сповіщаючи про прибуття. Матроси на всіх судах тепер заметушилися, що ті мурахи. Почали ставити вітрила, спускати шлюпки.

Фернандо піднявся до каюти лікаря, де лежали Грінвальд і Робертсон.

   — Ми на місці, — відрапортував він, — я вже наказав матросам переправляти провізію та поранених на свої кораблі.

Грінвальд підвівся з ліжка і попросивши допомоги стюарта вирушив на палубу. Незабаром до них приєднався Робертсон. Ватажки зберігали незворушний вигляд, хоча було помітно, як важно кожному з них даються рухи. А от Лоуренс, взагалі все ще не отямився. Лікар дуже побоювався за його життя. Оскільки крім отруєння, давало про себе знати поранення, яке той отримав напередодні.

   Поранених та провізію перевантажили на свої кораблі доволі швидко. А от коли зайшла мова про награбоване то пірати, здавалося, забули про переслідувачів.

   Через стан Лоуренса, тимчасово  капітаном «Глоріі» обрали квартирмейстера Вуда. Він  був непоганим моряком і воїном, але рідкісною скнарою. Вуд вимагав, щоб усе награбоване ще раз перерахували, хвилювався, що його обшукають.

   Не поступався йому і Робертсон, разом зі своїми помічниками. Та й люди Грінвельда теж не горіли бажанням залишитися в дурниках.

   — Та якби не ми, голови половини з вас стирчали б на піках! — бурчав Магнуссон.

   — То що тепер вам все віддати? — роздратовано відповів Рудий Джордж із команди Лоуренса.

   — Я вимагаю лише ділити чесно!

   — Хочеш сказати, я щось твоє привласнив? — заволав Джордж, і спробував витягти шаблю.

   — Давай-давай, — люто відповів Магнуссон, —поспішаєш піти на корм рибам, тупа баракуда?

   — Угамувалися обидва! - гаркнув Грінвальд, — і так нас мало. Доберемося до безпечного місця, тоді ріжте один одного скільки завгодно!

Магнуссон, скорчив злісну міну, але послухався, Джордж наслідував його приклад.

Це була не перша і не остання сутичка між розбійниками. Кілька разів за словесними перепалками спалахували бійки.

Нарешті все награбоване було поділено між командами і переправлено на їхні судна.

   Фернандо зовсім знесилів за останні дні. Тому наслідував приклад декількох матросів, що зручно влаштувалися на палубі.