Розділ 10. Похід до берегів Флориди.

Усі деталі майбутнього походу знав тільки капітан та його наближені. Матроси могли лише здогадуватись. Не обходилося без різного роду пліток. Взагалі багатьох ця подорож лякала. Принаймні здавалася дивною. Люди шепотілися, що краще продовжувати полювати у Карибському басейні. Ну або на крайній випадок вирушити до Мадагаскару. Проте авторитет Грінвельда зіграв свою роль. Насправді він дійсно збирався приєднатися до флотилії Моргана, і взяти участь в нападі на Кубу та поході на  Панамський перешийок. Та несподівано змінив плани.

  Крім "Нестримного" Грінвельда в похід йшла бригантина "Глорія" капітана Лоренса, швидкохідний барк "Кракен" Джорджа Сміта. Флагманом була баркентина "Леді Шейла" Марка Робертсона.

  Всі ці капітани були відчайдушними морськими вовками. Робертсон міг похвалитися, що не раз  перетнув всю земну кулю. А ось Сміт був наймолодшим з них, але настільки відчайдушним та спритним у боях, що заслужив на повагу більш досвідчених морських розбійників.

  Грінвельд дуже тепло, навіть десь по-батьківськи ставився до Фернандо. Часто запрошував до себе в каюту, і довго з ним розмовляв.

  За час свого перебування на кораблі, Фернандо намагався щось дізнатися за долю Габріели та за команду Гуляки. Деякі з його нових товаришів знали людей з «Помсти». Але все, що йому казали, він знав і без них.

  Один хлопчина,  Раміру Еліаш, родом із Браги був у команді Гуляки, вже після того, як пірати відвезли Габріелу. Раміру розповів, що навіть чув, як один із матросів розповідав про те, як вбивав Фернандо на безлюдному острові. Але про те, що трапилося з дівчиною, нічого не чув. Фернандо майже відразу розповів свою історію Грінвельду, і той навіть обіцяв, що-небудь дізнатися. Але ні чим не зміг допомогти.

  — Можу обіцяти тобі, друже, — майже по-батьківському сказав одного разу капітан, — якщо на якомусь кораблі, ми звільнимо наложниць, і серед них буде твоя кохана. Ти отримаєш її без жодних торгів. Був у мене схожий випадок. Ми якось поблизу Північною Африки захопили величезний

корабель. На ньому перевозили наложниць. І от уяви собі, що один з моїх матросів впізнав в одній з невільниць свою дружину. Поки він ходив і грабував із нами, його село пограбували бербери, а дівчат зібрали з собою. Сподівались продати у гареми, якір їм у дупи.

  А дівчина красуня була... мій помічник, навіть хотів її собі. Та я звісно віддав її чоловіку. Довго потім помічник незадоволений був, та покорився.

  — А з іншими, що зробили? — спитав Фернандо.

  — Знаєш друже, інший капітан, можливо, відвіз би на невільничий ринок, та й хлопцям жінки не завадили б. Але я не бажаю продавати людей. Багато чого робив з ними за своє життя. Вбивав, вішав на реї, водив під кілем бувало, та просто катував. А ось продавати... Не моє це...Бачу тебе це дивує?

  — Не те, щоб, але... Ви ж втрачали гроші, — здивувався Фернандо, проте, побувавши в шкурі невільника, не був прихильником рабства. А, не кажучи вже про те, що його кохана могла потрапити до рук жорстоких рабовласників.

  — Не один мій помічник здіймав бунт через це. Не кожен компаньйон розділяв мою думку. Той самий Батіг. Через це у нас із ним конфлікти й були. Але як бачиш, я живий і сиджу з тобою в каюті. Ти розповідав, що твій батько кілька років був бранцем і сидів на веслі на турецькій галері.

  — Було таке, потім він втік разом із племінником маркіза.

  — Пам'ятаю,— перебив його Грінвельд, — слухай, адже я можу тобі довіряти? Гадаю, що настав час ввести тебе в курс справи.

  — Я спробую виправдати вашу довіру, — трохи розгубившись, відповів Фернандо.

  — Старий Робертсон задумав відчайдушну авантюру. Якби я не знав добре цього пройдисвіта, навряд чи пішов би на це.

  — І що ми грабуватимемо в цих краях?

  — Бажаєш вина? Розмова буде довгою.

  — Дякую, але утримаюся,

  — Бажаєш зберегти тверезість розуму? — посміхнувся Грінвельд, — похвально. Та гадаю, келих чудового французького тобі не зашкодить. Це не те дешеве пійло, що наливають в тавернах.

  — Охоче вірю, — усміхнувся хлопець.

  За наказом Грінвельда, до каюти увійшов стюард і  наповнив келихи грайливим напоєм. Це було справді першосортне вино, якого Фернандо раніше не пив. Спочатку молодий моряк, почував себе ніяково в суспільстві такої знатної людини, нехай вона і стала на шлях піратства.

  Проте Грінвельд сам не був прихильником вишуканих манер. Хіба що був завжди ідеально поголений, і красиво одягнений. Також його шляхетне походження видавали впевнена хода та командний голос.

  — Робертсон познайомився з одним пройдисвітом, який деякий час жив в містечку Сан-Августин. Потім у нього сталася якась сутичка, з місцевим губернатором. Він був змушений покинути місто. А тепер жадає помсти, та стверджує, що туди звозять податки, щоб потім відвести до Іспанії.

   — І цей пройдисвіт вирішив використати нас задля помсти?

   — Хто його знає. Треба дістатися бухти поблизу Сан-Августину. Там все детальніше обговоримо з Робертсоном. ми разом з Домінгесом, Магнуссоном та Річардсом вирушимо на «Леді Шейлу» на збори. Там обговоримо план дій.

   Тут до каюти зайшов трохи схвильований юнга.