Розділ 9. Команда «Нестримного»

Бенджамін прийшов до тями, лише через добу. Але завдяки зусиллям лікаря швидко пішов на поправку.

  Фернандо з товаришами встигли освоїтися на кораблі та налагодити взаємини з членами команди. В перший день на чужинців дивилися з певною недовірою, навіть трохи вороже, та з часом Фернандо домігся поваги членів екіпажу. А з деякими потоваришував.

   Квартирмейстер Джон Чарльстон, кремезний чолов’яга середніх років, замінював капітана, поки той лежав поранений. Коли Джон дізнався, що Фернандо розуміється в морській справі, запропонував бути помічником штурмана. Фернандо ж встиг оцінити відмінні морехідні якості судна.

   Якщо дружина і донька  Грінвельда були на флейті недоторканними, то на Вівіан деякі матроси кидали хтиві погляди.

  — Коли тобі набридне, цей хлюпик, то ти знаєш, де шукати Боба,  — часто казав їй один здоровань.

   Марко спробував відповісти, але Фернандо того смикнув. Хлопець навряд би впорався з цим шибеником. Та з часом напади на хлопця припинилися.

   Взагалі компанія на судні зібралася різношерста. У більшій частині це були головорізи, здатні вбити за гріш, як і в команді Гуляки. Але були й люди шляхетні, що за волею долі опинилися на цьому промислі. А ось Грінвельд і його помічник Чарльстон все ж відрізнялися від колишнього капітана.

   Звісно без покарань на судні не обходилося. Але вони були куди менш жорстокими. І завжди були справедливі. Наприклад, за п'янку або бійку. Проте, команда слухалася капітана і беззаперечно виконувала його накази.

   Коли вирішувалося важливе питання, то в обговоренні брала участь уся команда. І кожен мав право виказати свою думку.  Як капітан з помічниками, так і звичайний матрос.

   Яких національностей тільки не було на кораблі. Кілька берберів, африканці, суворі скандинави Томас Гудьенсон, Альфред Магнуссон, Свен Ніколсон. Останній не розлучався з величезним кинджалом, і любив розповідати як всадив його в горлянку одному пихатому герцогу. Альфред був на кораблі боцманом. Він відрізнявся жорстким норовом.

   Уродженець Калабрії Мікелле Карасолла мав славу рідкісного жартівника. На перший погляд, він зовсім не був схожий на морського розбійника. Чого ніяк не можна було сказати про його земляка Федеріко Розетті. Це був здоровий чолов'яга, з безліччю шрамів на обличчі та руках. Ще у нього був відсутній шматок носа. Як жартував Карасолла, його відхапала акула, коли той відгризав їй зябра. Федеріко ніколи не церемонився,  міг прирізати людину через будь-яку дрібницю.

   Темпераментні іспанці Естебан Еуреха і Андреа Домінгес постійно влазили в бійки в тавернах, під час невеликих стоянок, особливо якщо це стосувалося жінок. Одного разу їх ледь не схопили агвасили, через бійку в борделі. Господиня, мала нахабство зажадати з них більше, ніж сказала на початку.

   Веселун Стів Річардс, що стосувалося жіночої статі, втер носа Еуресі з Домінгесом разом узятим. Ось, хто не пропускав  жодної спідниці. Стів не обмежувався портовими повіями. Часто гостював у багатих, шляхетних дамочок. Як тільки він це робив. Втім не все у хлопця складалося добре, в цій нелегкій справі. Одного разу в Порто-Бельо заможний плантатор застукав того у ліжку своєї дружини. Стіву це могло коштувати життя. Його кинули до в'язниці. Добре, друзі прийшли на допомогу, і влаштували втечу. Гадаєте, ця історія охолодила запал Стіву? Ох не та це людина...

   Пірати не розпитували один одного про минуле життя. Хоча у кожного була своя історія. І не всіх привела на борт піратського корабля жага легкої наживи. Деякі матроси ховалися від переслідування у себе на батьківщині.

   Веселун і душа компанії Джим Хадчізон був першим базікою на судні. Він міг кожному розповідати якусь історію, що трапилася з ним в таверні під час стоянки. Причому одну й ту ж саму кілька разів, але з різними подробицями. Любив поговорити про що завгодно.

Але різко переводив тему, коли хтось мав необережність запитати про його минуле. Або взагалі надовго замовкав. Навіть звідки він родом ніхто не мав уяви. 

   Кілька днів їх корабель стояв на якорі в порту невеликого містечка на Барбадосі. Зайшли вони туди під виглядом мирних торговців. Пірати спокійно розгулювали по місту, гуляли в злачних закладах, яких було більш ніж достатньо. Грінвельд збирався тут зустрітися з знайомими капітанами, щоб обговорити нову кампанію. Кількох пограбованих торговельних кораблів було недостатньо.

   Тут же дружина і донька Грінвельда мали пересісти на торговельну бригантину, капітана якої сам Грінвельд дуже добре знав. З ними належало плисти і Марко з Вівіан.

   Фернандо прогулювався по палубі і побачив Марко, який був явно не в дусі.

   — Чого ніс повісив, друже? — поцікавився Фернандо, і показав тому на бригантину, — Скоро сядеш на оту красуню, і підеш разом зі своєю коханою додому.

   — Ну її, цю дурепу, — випалив хлопець.

   — Я щось пропустив, — здивувався Фернандо, — знайшли час сваритися. Це через пройдисвітів, що намагалися залізти до неї під спідницю? Вони ж ніби як вгамувалися?

   — Та, не в них справа. Розумієш, я людина не багата. А їй, то одне, то інше давай. Відразу нам непогано було, а потім пішло ... Каже, що я бідний, навіть шкодує бачте, що від чоловіка її забрав.

   — Може це у неї пройде. Та ти хлопець роботящий, тямущий. Знайдеш нормальну роботу.