Розділ 3. Все далі та далі

   Фернандо стояв на палубі, дивився, як метушилися матроси. Закінчувалися останні приготування до відплиття. Як член абордажною команди, він був звільнений він роботи, і міг дивитися на причал, на якому стовпилися люди. Десь в глибині душі, він сподівався, що Габріела зможе вирватися і прийти. Але її не було видно. Проте в одному з проводжаючих він впізнав Максиміліану, який теж його побачив, і навіть ледь помітно вклонився.

   — Видивлявся свою кицьку? - пробурчав хтось за спиною.

   — Не твоя справа! — відповів він, впізнавши свого суперника.

Той стояв опершись на фальшборт і єхидно посміхався.

   Фернандо ледь стримався, щоб не полізти з ним в бійку. Тим більше за це міг отримати суворе покарання, які капітан дуже любив влаштовувати, навіть за дрібні провини.

   Нарешті капітан в компанії квартирмейстера і штурмана з'явився на шканцях.

   — Віддати швартові! Розгорнути топсель! - закричав він.

   Незабаром, погойдуючись на хвилях, судно вийшло у відкрите море.

   Перший тиждень пройшов спокійно. Дув попутний вітер, і корабель зумів подолати навіть більший шлях, ніж очікувалося.

   Марсові жадібно вдивлялися в далечінь, сподіваючись помітити вороже судно. Але траплялися й то зрідка лише рибалки і поштові іспанські кораблі. Щоправда, один повідомив, що поблизу Мадейри його переслідувало судно без розпізнавальних знаків.

   Матроси вже потирали руки в надії захопити піратів. Кілька днів пошуків нічого не дали, і незабаром було вирішено, поповнити запаси продукції, і йти далі.

З більшою частиною членів команди Фернандо зміг непогано порозумітися. Його недоброзичливець Роберту Бонілья хоч і дивився на нього скоса з мерзенною усмішкою, але більше його неприязнь ніяк не проявляється. Поки не виявлялася.

Команда була різношерстої, крім португальців та іспанців були французи, фламандці, шведи, кілька маврів, навіть один британець.

   Жорстка вдача квартирмейстера проявилася майже відразу. Жілду, молодий марсовий, припустився помилки, ставлячи вітрило. Більш досвідчений матрос стояв поруч та допоміг все виправити. В кінці вахти про це майже забули. Однак хтось доповів про це капітану. Той викликав хлопчину до себе. Здавалось, що обмежиться кількома стусанами. Та вийшло інакше.. Побитого хлопця, без свідомості винесли на палубу, і облили водою, щоб прийшов до тями.

   Квартирмейстер стояв поруч, дивився, як хлопець корчиться від болю, примовляючи.

   —  Ну, що непоганий урок, тепер будеш знати, як вітрила ставити, вишкребку!

   Лише через годину його відвели до корабельного лікаря.

   Час від часу діставалося всім, причому не завжди справедливо. Карали не тільки за погано віддраєну палубу. Можна було отримати батогом і за невдалий жарт в камбузі, бо  вистачало донощиків.

Капітан  іноді говорив квартирмейстеру:

   — Якщо так піде далі,  в нас і людей не залишиться. У разі чого, нам удвох з тобою на абордаж йти?

   — Нічого, злішими будуть! — реготав той  у відповідь

   Втім, капітан не поступався йому в жорстокості. Фернандо ледь не отримав порцію ударів батогів, за те, що намагався захистити матроса, якого незаслужено  покарали.

   Більшість членів команди, лише посміювалися над тими, хто був жорстоко побитий. Пускали зловтішні жарти, в той час, як вони знемагали від болю. 

   Фернандо не належав до боязких — йому не раз доводилося пускати кров супротивнику в сутичках. Але навіть він відчував огиду, коли чув глузування з чужого горя. Одне — дати відсіч нахабному фанфарону в п’яній бійці, зовсім інше — знущатися з беззахисної людини.

   Корабель дедалі більше віддалявся від рідних берегів. Увечері, лежачи в гамаку, Фернандо згадував Габріелу. Його не полишала тривожна думка: а що, як її таки змусили стати до шлюбу? Це цілком було в дусі тих людей…

   Роздуми перервав окрик: капітан наказував усім піднятися на палубу. Там уже зібралася майже вся команда, чекаючи подальших вказівок. Капітан стояв на шканцях, поруч з офіцерами.

   — Здається, на нас чекає весела справа, — зловісно усміхнувся високий одноокий моряк.

   Фернандо вдивився вдалеч і помітив на горизонті невелике судно, що неквапом йшло по хвилях.

   — Чиє це судно? — запитав він.

   — Та яка різниця, — буркнув той самий моряк. — Схоже на торговця. І, глянь, не з порожніми трюмами.

   — Це ж торгове судно, — задумливо проказав Фернандо.

   — І що з того? — перебив інший матрос. — Ти що, справді думав...

   Але він не встиг договорити — капітан різко віддав наказ готувати абордажні кішки.

   Фернандо й без слів усе зрозумів. Чутки про те, що капітан «Помсти» не цурається піратства, виявилися чистою правдою. Без жодного прапора, без пізнавальних знаків корабель нісся на свою здобич, яка нічого не підозрювала. Відстань стрімко скорочувалась, і вже за мить судна опинилися на гарматному пострілі.

   З рухів на палубі торговця стало зрозуміло — там нарешті помітили небезпеку. Але було запізно. «Помста» зробила кілька попереджувальних залпів. Після цього  корабель зупинився,  вочевидь усвідомивши, що опиратися — марно.

   — О, вони швидко второпали, — капітан самовдоволено потер руки. — Краще вже добровільно віддати монети, ніж вирушити годувати акул.

   Дві шлюпки з озброєними до зубів піратами (тепер будемо їх називати так), попрямували до захопленого судна. Вони швидко забралися на палубу, де до них вийшов капітан торговця.

   —  Послухайте, у нас немає грошей, тільки товари, — злякано говорив він.

   —  Зараз обшукаємо твою посудину і тоді будемо знати, що у вас є, а чого немає, — гримнув  квартирмейстер, — і врахуй, ніяких жартів, якщо не хочеш висіти на реї, і дивитися як твою команду їдять акули.

   — Так, що ви, ми ж відразу зупинилися, значить, нам збережуть життя, адже так?

   — Дивись, який розумний! — гримнув квартирмейстер і посміхнувся, —  так жвавіше там! — загорланив він на матросів, які тягли якусь скриню.