Розділ 9.2

Процесія, яка з’явилася біля пансіону місіс Боу посеред ночі, ледь не звела її з розуму. Інспектор, розгніваний більше ніж зазвичай, міс Сміт в лікарняній сірій сукні, невідомий чоловік, якого везли до відділку для того, щоб взяти показання… Але найбільше враження справив містер Претт. Він закрив собою Моллі і заявив тоном, що не передбачав суперечок:

— Сьогодні жодних запитань! Ніяких розмов, або ви матимете справу особисто зі мною! Нехай міс Сміт принесуть гарячої води та допоможуть переодягнутися, їй треба відпочити. І не приведи Господь я вранці почую крики, що її розбудять!

Місіс Боу залишилася стояти біля сходів з розкритим ротом. З того часу, як її чоловік віддав Богу душу, ніхто не смів давати хазяйці будинку наказів. Тим більше квартиранти! Вона хотіла вже обуритись та навіть вчинити скандал, але раптом зрозуміла, що все це через нерви, тож краще за все надіслати Еліс не тільки з гарячою водою, а й з пляшкою доброго старого віскі для сусіда Моллі. 

Сама міс Сміт залишалась на диво байдужою до всього, що відбувалося навколо. Коли з’явилася служниця з глечиком  та чистими рушниками, містер Претт зітхнув з полегшенням.

— Нарешті я зможу спокійно чекати ранку, — промовив він з ніжністю в погляді. — Спіть солодко, моя крихітко, і пам’ятайте, що до мене рукою подати, я буду весь час поряд. 

Моллі подивилась в обличчя нареченого. Під очима залягли тіні, непрохані зморшки пересікали високе чоло… Якщо комусь дійсно потрібен був відпочинок, то це йому самому. А завтра вони обговорять тисячу питань, які крутилися в голові і нарешті торкнуться головного — де шукати Лору і як її повернути? 

— Обіцяйте, що ви також відправитись у ліжко, – тихо сказала Моллі. 

— Якщо ви наполягаєте. Хоча я не впевнений, що вам можна довіряти, чи не попросити інспектора залишити під дверима охорону? 

Містер Претт починав жартувати, отже знову ставав самим собою і це зняло камінь з душі. Як тільки за ним закрилися двері, Моллі поклала зморену голову на подушку. Не встигли її вії зімкнутися, як солодкий і міцний сон одразу забрав у свої обійми. 

Це був цілющий відпочинок, який не тривожили ніякі видіння, але пробудження виявилось зовсім не таким радісним, як вона очікувала. За дверима було чутно розмову — жіночий приглушений голос зі схлипуваннями і чоловічий, який точно належав її сусіду. Моллі скинула ноги з ліжка і похапцем почала одягатися, намагаючись розібрати, про що вони сперечаються.

— Як ви могли? — вигукнула місіс Боу. — Так ризикувати! Я негайно відправлю когось за аптекарем! Господи милосердний, чим я перед тобою завинила! Містере Претт, та послухайте мене врешті решт! 

Моллі запахнула халат та відчинила двері. В двох кроках від неї досі сперечалися домовласниця та її невгамовний сусід, рукав якого був чимось перев’язаний та пофарбувався у червоне.  

— Що відбувається? — вона чекала, але обидва сперечальники мовчали. 

Нарешті, місіс Боу взяла ініціативу в свої руки.

— О, міс Сміт. Сподіваюсь, вам вже краще? Хоч ви спробуйте подіяти на цю вперту людину! Вас сусід  нічого не розповідає, але сліпому видно, що йому прострелили руку! Кажу вам, так і є, не намагайтесь спалити мене своїми диявольськими очима! Мій покійний чоловік, хай земля йому буде пухом, теж стрілявся на дуелі і не раз! Тож у вас не вийде когось обдурити. 

— Це правда? — Моллі підійшла ближче, і хоча Вінсент одразу повернувся до неї іншим боком, впевнилась, що домовласниця не перебільшує.  

— Я не хочу про це балакати…

Містер Претт був розгніваний не на жарт. Адже все, про що він просив, ні, наполягав  — кілька годин тиші та спокою для нареченої, яка достатньо настраждалась! Його власні справи нікого не стосувались, але місіс Боу вважала інакше! 

На диво, Молі поставилась до побаченого спокійно. Вона не стала добиватися правди і навіть не спробувала нічого допитуватись у квартирної хазяйки. Замість цього заявила самим буденним тоном:

— Зрозуміло, це ваше право. Місіс Боу, накажіть, будь ласка, знайти для мене екіпаж, треба негайно поїхати у справах. 

— Як?! І ви теж? Тут всі збожеволіли чи вирішили довести мене до серцевого нападу?! 

Нещасна домовласниця не знаходила більше слів. Вона розвернулась і пішла, але супроводжувала свій відступ каяттям в тому, що взяла колись цих негідників під власне крило. 

— Ви нікуди не поїдете! — попередив містер Претт. — Навіть і не думайте про таке! 

— Правда? Тоді хто привезе сюди аптекаря? Чи може ви самі будете витягти кулю? Це ж “досить неприємно”, як мені про це розповідали! На відміну від вас, Вінсенте, я не хвора, а тому поїду куди заманеться, навіть якщо вам це не подобається.

Містер Претт не чекав такої рішучості. Сердитий вигляд нареченої доводив тільки одне — вона знову піде на авантюру, якщо вчасно не втрутитись. 

— Гаразд, я здаюся! Але кулю витягати не треба, залишилась звичайна подряпина! — Моллі мовчала і він повів здоровою рукою в сторону своєї кімнати. — Хочете впевнитись?

Це був виклик, але міс Сміт була не з тих, хто відступає, тому просто послідувала за сусідом. В першу хвилину, коли двері зачинилися за спиною, їй стало трохи ніяково, але скоро гостя побачила, що холостяцький барліг виглядає досить пристойно. Ніякого безладу чи розкиданих речей. Письмовий прилад на столі, книжки, та пляшка віскі на столику. Містер Претт тим часом розмотав ганчірку, якою був перев’язаний рукав, та скинув сюртук. 

Зняти сорочку Моллі допомогла сама, хоча і відчувала, як по тілу пробігли мурахи, ніяк не пов’язані з пораненням. Дотики її пальчиків були легкими і такими обережними, що не спричиняти болі, зате викликали зовсім непрохані бажання. 

— Розкаже, як це сталося?