Розділ 9.1

Моллі раділа тому, що її темно-сіра лікарняна сукня легко загубилася в сутінках. Густе та вологе повітря оповило при першому кроці за поріг, але це були дурниці в порівнянні з тим, що вона змогла вирватись на волю! Можливо в шпиталі не так вже й дотримувались правил безпеки, чи пан фотограф просто не зачинив за собою двері.

Світло ліхтаря ледь розрізнялося в темряві , отже саме під ним були ворота, але й шукатимуть її теж біля виходу з лікарні. Довірившись інтуїції, Моллі почала рухатись повз стіну, доки не опинилась обличчям до невеликого парку, що оточував шпиталь. Мабуть саме тут гуляли під наглядом хворі і це місце обрав для неї негідник містер Грант, щоб уникнути розголосу своїх злочинів! 

Згадка про сестру надала відважній міс Сміт хоробрості, вона побігла доріжкою, аж доки не зупинилася коло розкидистого дерева, що росло просто біля паркану. Колись давно, будучи підлітком, невгамовна дівчина лазила по деревах, щоб нарвати яблук чи сховатися від очей гувернантки з книжкою. Тепер ці навички дуже сталися в пригоді! Моллі вчепилася за нижню гілку і почала забиратися нагору, не звертаючи уваги на  подряпини і синці. Залишалося ще зовсім трохи — просто дотягнутися до паркана і перестрибунити на нього, коли почулися голоси і кілька людей з ліхтарями вибігли надвір. 

Вона зачаїлася, наче могла залишитись непомітною серед зелені, але один з чоловіків вже біг парком і скоро зупинився поряд, задираючи голову і оглядаючись навколо. 

— Пане Рендольф, вона тут! — він високо підняв над головою ліхтар. — Залізла на саму верхівку! 

— Не підходьте! — вигукнула Моллі, розуміючи, що потрапила в пастку. — Інакше я стрибну вниз!

— Не чіпайте її, тут досить високо, легко зламати кістки, — лікар в накинутому на піжаму халаті поспішав на допомогу. — Місіс Грант, давайте поговоримо спокійно! Не треба завдавати собі шкоди. Якщо ви спуститесь вниз, я обіцяю, що вам нічого за це не буде! Просто повернетесь в палату. 

Моллі судомно міркувала, як далеко звідси знаходяться ворота. Якщо вона зможе швидко зістрибнути назовні, чи встигне десь заховатись? Оглядаючись, вона раптом помітила дещо таке, від чого рука сильніше вчепилася в гілку, а ноги підігнулися. До лікарні наближалися та похитувались два невпевнених вогника. Вони танули та знов з’являлись в тумані, що невпинно густішав, отже, в неї також почали галюцинації чи це марево ховало справжніх привидів?

Поступово стало зрозуміло, що це звичайні ліхтарі екіпажу, який повільно їде дорогою і пірнає під гірку, щоб знову з’явитись. Але хто міг обрати такий шлях та ще опівночі?

— Несіть драбину! — скомандував лікар і його голос змусив повернутися до реальності. — І ковдру, будете тримати внизу на випадок, якщо вона стрибне. Місіс Грант, будьте розважливою, вам зараз допоможуть!  

Він продовжував чекати, але сталася якась заминка, а по подвір’ю разнеслись луною гучні удари в ворота. 

— Містер Рендольф! — почувся здалеку голос Сабрини. — Це поліція, накажете відчинити? 

— Цього тільки не вистачало, запитайте що їм потрібно серед ночі?

Лікар розумів, що повинен сам поговорити з відвідувачами, але боявся залишити неврівноважену хвору. Час тягнувся, доки йшли перемовини і це було не найкраще рішення. Мабуть, досі йому не доводилося мати справи з інспектором, тому замість ввічливої розмови сюрпризом став  потік справжньої лайки.

— Трясця вашій матері, я ще подумаю, чи не заарешувати вас всіх за опір поліції! Негайно відчиніть ворота, інакше вас точно чекає п'ятнадцять діб суспільно-корисних робіт!

Такого полегшення Моллі ще не відчувала ніколи в житті. Містер Стерлінг, той самий, який вважався надокучливим невдахою і бовдуром, за одну мить став найріднішою людиною! Вона знала точно — на нього не подіє ніякий туман і ніякі лікарняні свідоцтва не завадять впізнати міс Сміт. Постать начальника поліції швидко рухалась в сторону парку, а поряд крокував ще один чоловік і його невгамовна міс Детектив теж розрізнила б серед тисячі. На мить вона розтисла пальці і вже хотіла обізватися, коли гілка під ногою хруснула і все перед очима полетіло шкереберть…

Отямившись, вона побачила, що лежить у знайомій кімнаті: ті самі вікна з гратами, пофарбовані в блідо-зелений колір стіни і обличчя Сабрини, яка схилилась, щоб покласти на лоб холодний компрес. Моллі відштовхнула руку і уривчасто піднялася, готова кричати і звати на допомогу. Вона вже розкрила рота, але помічницю лікаря одразу відтіснив чоловік, який весь цей час мовчки займав жорсткий стілець у кутку.

— Вінсенте! О боже! — Моллі потонула в обіймах і дозволила собі те, що траплялося з нею край рідко — сльози, що градом покотились по щоках. — Скажіть мені, що ви не видіння і не зникнете в тумані! 

— Оце вже точно ні, моя люба, тепер я від вас ні на крок не відступлюся! 

Містер Претт обійняв її бліде обличчя, вкрите подряпинами, і цілував заплакані очі. Весь цей час, поки велися розшуки, він перебував у справжньому пеклі. Кохання? Виявляється це зовсім не те, про що писали в книжках, дуже мало схоже на романтичне захоплення чи нестримне бажання. Після зникнення Моллі не пройшло жодної хвилини, коли думки про неї не мучили б містера Претта. 

Він готовий був перевернути землю, підняти на ноги поліцію всієї Англії та навіть помінятися з нею місцями, аби тільки побачити живою та неушкодженою. Тепер йому хотілося одного — забрати свою невгамовну кохану подалі від цього страшного місця та сховати в обіймах, щоб не розлучатися більше ніколи. Містер Претт пестив її волосся, щось шепотів на вушко та обіймав, намагаючись заспокоїти і не звертав ніякої уваги на присутніх, що чекали в кімнаті. 

Нарешті, хтось голосно кахикнув і Моллі відірвалася від вуст нареченого. 

— З освідченням можна і потерпіти, чи не так? — інспектор закинув руки за спину і виглядав вкрай невдоволеним. — У нас є кілька невирішених питань!