Розділ 9. Той, що ховається в тумані

Над Корнхіллом згущувались хмари. Точніше зловісна аура, разом з якою вулиці затягувало туманом. Марево з’являлося щовечора і повільно розтікалося, піднімалось з низів’я і ховало за собою щось невідоме і потайне. Моллі згадувала минулий вечір, наче сама досі перебувала в тумані: тінь за спиною, сильна рука, що схопила її за шию, а потім різкий, солодкуватий запах ефіру. Вона провалилася у темряву, з якої виринала лише часом, і згадки були схожі на спалахи світла: похитування екіпажу, ліхтар над старим будинком, обличчя дівчини, що схилилася над її ліжком. Де вона перебувала зараз, залишалося невідомим, як і те, хто і навіщо її викрав. 

Моллі повільно підвела голову. В скронях стукала кров, але загалом полонянка почувалася добре, якщо не зважати на провал в пам’яті. Вона опустила ноги і підвелася. Хтось дбайливо переодягнув її в нічну довгу сорочку і поклав у чисте ліжко з солом’яним матрасом. На руці було щось схоже на браслет, а на ньому напис, який змусив миттєво протверезіти. “Лора Грант. Блекпул”. Моллі деякий час дивилась на напис та не могла повірити власним очам, а потім кинулася до дверей та почала щосили стукати, щоб привернути увагу. 

Через якусь хвилину почулися кроки і замок відчинився. На порозі стояла повновида жінка в білому халаті, довгому фартусі та чепці. 

— Що таке, моя люба? Прийшла до тями? — вона міцно схопила Моллі за руку і завела назад до кімнати. — Зараз я покличу лікаря!

— Почекайте! Не розумію, де я… як тут опинилась? Мені терміново потрібно відправити телеграму чи листа, бо мене, напевно, розшукують! 

Наглядачка зітхнула та силоміць посадила Моллі на ліжко. Тепер, коли вона повністю отямилася, в очі кинулись і інші деталі теперішнього житла, а особливо вікна з гратами. 

— Не треба так нервувати! На щастя вас вчасно знайшли та привезли до нас, то ж про це можете не хвилюватись. Зараз прийде містер Редольф, огляне вас та дасть ліки. Скоро, дуже скоро вам стане краще! Тоді можна буде навіть виходити на прогулянку.

— Знайшли? — в голові все переплуталось. — Хто знайшов? Про кого ви говорите? 

— Про вашого чоловіка! Вам не треба було тікати, адже це небезпечно. Але тепер все буде добре, він обіцяв провідати вас найближчим часом. 

Жінка розмовляла так, як зазвичай це роблять з дітьми чи душевно хворими людьми і поступово Моллі почала здогадуватись, що відбувається. Її прийняли за іншу людину! Вона ще раз прочитала напис на браслеті і зблідла. Лора Грант… Як же це не спало на думку раніше, ще в картковому клубі! 

Так, вони з сестрою були схожі і містер Грант міг легко видати Моллі за власну дружину! Чи це просто якийсь божевільний збіг? Вона подумала про бідну Лору, яка стала ще однією жертвою негідника. Серце стислося від страху та жалю, а ще від думок про власну долю. Але з цим вона обов’язково впорається, просто потрібно трохи часу, щоб розплутати цей складний вузол.  

За дверима почулися кроки, а слідом в кімнату зайшов сивий чоловік з втомленим обличчям. 

— Вам стало краще, чи не так, місіс Грант? — він впевнено рушив до пацієнтки. — Як почуваєтесь? Є головний біль? Якісь скарги? 

— Ні. 

— Подивіться, будь ласка, сюди! Так… а тепер дозвольте…

Моллі терпляче витримала всі маніпуляції. 

— Ну що ж, я бачу, сон пішов вам на користь. Це гарний початок лікування, отже ми можемо продовжити терапію. Прослідкуйте, щоб наша пацієнтка вчасно прийняла ліки і поїла. 

— Можна задати вам одне питання? — Моллі намагалася говорити тихо і спокійно. — Де моє вбрання? Я не дуже звикла ходити вдень в нічній сорочці.

—  Сабрино… — лікар багатозначно подивився на помічницю і та кивнула у відповідь. 

Як тільки двері зачинилися жінка заговорила тихо і ласкаво. поклавши на руку хворої теплу, м’яку долоню.

— Думаю, вам не потрібно більше переодягатися в служницю, чи не так? Ви шляхетна пані, заміжня жінка, то ж навіщо було тікати та вигадувати всі ці дурниці? Впевнена, коли ви пройдете лікування, в вас не з’являтиметься подібних бажань. Але я принесу вам сукню, за умови, що ви приймете ліки та поснідаєте. 

Через хвилину кімната опустіла. Моллі підійшла до вікна і спробувала розібратись, де знаходиться, але побачила тільки верхівки дерев та високий кам’яний паркан. Можливо, якщо її випустять прогулятися, буде простіше знайти слабке місце в цій неприступній фортеці? Вона намагалася зібрати в кулак всю волю і не подавала ніяких ознак спротиву, коли повернулася служниця і принесла суп та шматок чорного хліба. Але як тільки вона почала сніданок, за стіною почулися несамовиті крики.   

 — Невже знову? — насупилась Сабрина. — Залишу вас на хвилину, лікарю знадобиться допомога!

— А в чому справа?

— Ваша сусідка по кімнаті. Іноді вона вважає, що до неї навідуються… але це вам знати ні до чого! Просто їжте, я скоро повернуся! 

Можливо, таке зауваження було слушним, але крізь тонку перегородку між кімнатами можна було розібрати кожне слово. Схоже, там зібралося вже достатньо людей і чоловічий голос запевняв бідолашну:

— Тут немає ніяких привидів! Це просто гра світла!

— Ні, — несамовито вигукувала хвора. — Я бачила його! Це він, але ж він давно помер! Ні, я не буду пити ліки, ви прийшли на його запрошення, щоб мене отруїти! 

Далі можна було не підслухувати. В божевільні (а Моллі не сумнівалася, що опинилася саме тут) хворим і не таке ввижається! Вона якомога швидше проковтнула сніданок та знову повернулася до вікна, за яким побачила дещо не зовсім звичне. До будинку чимчикував чоловік з фотографічним апаратом в одній руці і саквояжем в іншій. Він явно не належав до працівників лікарні і у Моллі одразу народився новий план, який допоміг би втекти з цього клятого місця. 

Прислухаючись до голосів та кроків в коридорі, міс Сміт сподівалася, що гість підніметься нагору і його можна буде вмовити передати звістку містеру Претту. Зараз Моллі як ніколи відчувала, як їй не вистачає нареченого! За останній час Вінсент залишався поруч у всіх її пригодах, а тепер, коли трапилась справжня халепа, його не було поруч. Вона сумувала за іронічними зауваженнями, посмішкою, звичайною його присутністю. Опанувати себе виявилося не так легко і невідомо чи вдалося б взагалі, якби не новий голос, що почувся з дверима.