Розділ 7.1

— Вільям Пейтон? — містер Претт з цікавістю спостерігав, як його наречена обережно перегортає сторінки та складає в хронологічному порядку. — Дуже цікаво!

Як завжди в такі хвилини він насолоджувався власною здогадкою, але не бажав проговорювати думки вголос.

— Ви хочете подражнити мою цікавість чи треба запитати, що вам відомо? Адже інспектор не просто так взявся за розшуки, — Моллі на мить відклала книгу і підняла очі. — Вінсенте? 

— Відомо. І не тільки мені, ви також чули це ім’я зовсім недавно. Добре, не хочу сердити вас, моя незрівнянна міс Детектив. Пам’ятаєте, коли вам захотілось взяти в бібліотеці нову книгу? Ми бачили там досить цікаву особу, здається її звали Руф Картер. Чиясь дальня родичка, яка приїхала сюди недавно.

 Моллі не витримала такого початку. 

— У вас відмінна пам’ять. Вона стосується всіх молодих жінок, які з’являються в Корнхіллі?

— Ви ревнуєте? Боже, ти зробив мене найщасливішою людиною! — Містер Претт хотів нагородити наречену поцілунком але вона відсторонилася, хоча серце його продовжувати співати голосами всіх весняних пташок. — Добре, доведеться мені виправдовуватись, поки ви не розірвали заручини. Хай після цього я і впаду у ваших очах, але зізнаюся, я ненавиджу бібліотеки. Було неймовірно нудно, а тут з’явилась та дівчина зі щоденником свого прапрадідуся чи ким він доводиться. Не міг же я заткнути вуха!

Містер Претт пригадав, що дівчина дійсно справила враження, але зовсім не красою чи розумом. Вона була настільки романтична, що досить голосно розповідала ще одній відвідувачці про своє неймовірне відкриття. Один її дуже далекий родич був мореплавцем, хороброю людиною, та ще й настільки щасливою, що став володарем скарбів! Не те що нинішні джентльмени, які проявляють свою хоробрість хіба що на полюванні! Вона читала і перечитувала щоденник, який двоюрідна тітка колись знайшла серед мотлоха на горищі,  і знаходила в цьому єдину відраду! 

— Мені здавалося, ви повинні були все чути, адже міс Картер розмовляла досить голосно! — містер Претт закінчив свою коротку оповідь.

— Ні, я не звернула на це уваги, але тепер розумію, чому вона вас зацікавила. Не пощастило обрати справу моряка, чи не так? Не розсікаєте хвилі на власному кораблі і не воюєте з піратами! Вибачте, але я підтримую міс Картер, ніякої романтики! 

Містер Претт розсміявся. Моллі як завжди повернула жарт проти нього самого і зробила це з серйозним обличчям. 

— Туше, я складаю зброю, так мені і треба! Буду краще мовчати, а щоб не здаватись ледарем, допоможу вам шукати нашого загадкового моряка, — він взявся до справи і заговорив далі вже пошепки. — Але скажіть, як ви думаєте про це, навіщо Стерлінгу знадобився цей романтичний герой дівочих сердець? Може він хоче знайти скарб?

— Поки що не знаю, але… — обличчя Моллі несподівано зблідло, а папірець в руках затремтів. 

Вона пробігла очима по рядках, записаних в церковній книзі і встала, щоб налити собі води. Містер Претт завмер на місці, не розуміючи що діється і змушений був покинути кляту метрику, щоб скочити і обійняти наречену за плечі. Вона плакала. Вперше з дня їх знайомства і це були не показні, а справжні сльози, які змусили його серце розриватися на частини. 

— Що сталося? Не лякайте мене, невже я бовкнув якусь дурницю, що вас зачепила? — йому довелося строїти власні здогадки. — Гроші? У вас вимагають якусь суму? Шантажують? Ви через це тут ховаєтесь? — кожне слово він супроводжував палкими поцілунками, але даремно. — Трясця, Моллі, скажіть мені хоч слово!  

— Я не можу, — нарешті вона себе опанувала. — Не зараз! 

— Ні, цього разу ви так просто не відбудетесь! 

Містер Претт широким кроком дійшов до дверей і з гуркотом їх закрив, та ще й зачинив на засувку.  

— Ось! Тепер нам ніхто не завадить, присядьте і розкажіть, що відбувається! 

Стакан води зробив свою справу і Моллі нарешті підняла на нареченого заплакані очі. Їй було важко і одночасно з душі впав величезний камінь, що давав її вже стільки часу. 

— Це стосується моєї сестри. Я вже втратила надію колись її знайти і ось… виявляється я не там шукаю. Вона вийшла заміж тут, в Корнхіллі майже рік тому і тепер я знаю її нове прізвище. 

Неможливо передати, яке полегшення відчув в цю хвилину містер Претт.  Вперше в житті він захотів особисто зайти в церкву і поставити свічки всім святим, та навіть потиснути руку преподобного Акселю разом з інспектором. 

— В моїх вустах прозвучить, як кощунство, але це не інакше, як провидіння! Про це місто можна писати роман, а ви точно б стали його головною героїнею, бо всі ниточки так чи інакше приводять до вас. Навіть ті, що пов’язані зі мною… Але можливо достатньо на сьогодні? Вам треба вийти на свіже повітря, нехай інспектор сам розбирається зі своїми піратами, чи ким там був Вільям Пейтон.

— Моряком! — Моллі посміхнулася крізь сльози, які ще поблискували на віях. —  Ні, Вінсенте, я вже взяла себе в руки, то ж ми можемо продовжити, тим більше просто зараз я не можу кинутися на пошуки Лори. Мені треба подумати…

— А я думав ви одразу помчитесь на пошту, щоб відправити листа вашому приватному детективу, хоча я б не заплатив цьому бовдуру ні цента! Чи ви вже все знаєте і без детективів?

Моллі похитала головою. Прізвище Грант ні про що їй не говорило, більше того, вона ніколи не чула його раніше від Лори. Те, що сестра виявилась такою потайною, боляче ранило, адже якби вона розказала правду, все склалося б інакше. Чи це дійсно було провидіння яке привело її в Корнхілл і в обійми Вінсента? Її думки перервав стук в двері і голос місіс Боу. 

— Дідько… - під ніс вилаявся містер Претті з рішучим виглядом попрямував назустріч квартирній хазяйці.

Та стояла з досить роздратованим виглядом, тому що привела майстра полагодити газовий ріжок і наштовхнулася на зачинені двері у власному домі. Побачивши у вітальні ще одну свою квартирантку, вона на мить розгубилася і вже відкрила рота, щоб задати питання, яке висіло на язиці, коли містер Претт її випередив.