Розділ 7. Прибулець з минулого

Кажуть в провінції панує скука. Корнхілл цього літа теж став схожим на сонне царство. Всі хто міг, поїхали на води, або до родичів, щоб уникнути одноманітності та спеки. У пана Дефо замовляли тільки легкі сухі вина, а в “Лілею” майже не навідувались замовниці. Саме тому пані Юзич дуже здивувалась, коли почула дзвоник. Вона займалася складною викройкою нової сукні і не одразу вийшла в залу. Зате коли це сталося, в нею буквально пропав дар мови. 

Посеред кімнати стояв чоловік в парику та формі моряка і озирався на всі боки. Вона бачила його вперше і єдиним поясненням такого дивного вигляду могла бути хіба що роль в театрі чи позування для картини.

— Доброго дня! Я чимось можу вам допомогти? — на її обличчі з’явилася привітна посмішка.

У відповідь не прозвучало не слова. Незнайомець продовжував роздивлятись сукні, мацати тканини та переставляти фарфорові фігурки на камінній полиці. Нарешті він помітив, що в кімнаті є ще хтось і  заговорив з явним акцентом, наче був іноземцем:

— Хто ви така і що робите в моєму домі?

Від несподіванки пані Юзич розгубилась. Досі її часто називали чужинкою, іноді уникали, посміювались над звичками, але щоб заявити, що вона живе в чужому домі! 

— Не розумію… Я купила цей дім п’ять років тому і в мене є всі документи!

— Брехуха! Я нікому не продавав своє майно! Кажи прямо, цей мій брат підробив папери, а ти вступила з ним в змову? 

На крик прибігла модистка, але сцена, що розгорнулася перед нею, змусила застигнути в дверях і сховатися за фіранку. Незнайомець тим часом почав висувати шухляди в комоді та вивалювати просто на підлогу стрічки і мереживо. Таке нахабство не могло залишити байдужою пані Юзич і вона стала подавати помічниці знаки, щоб та бігла по допомогу. Вона шевелила губами, беззвучно щось вимовляючи та на пальцях давала знак тікати, доки нахаба хазяйнував в її коханій “Лілеї” 

Модистка, підтримуючи поділ сукні, навшпиньки прокралася назад до підсобного приміщення та звідти прожогом вискочила на вулицю. На щастя, поліцейський відділок знаходився зовсім поруч і дівчина побігла навпростець, не шукаючи екіпажу. Оминаючи калюжі, вона ледь не збила когось з перехожих і почула у відповідь досить стриману лайку.

— Куди це ви несетесь, наче на пожежу? А потім мене викликатимуть на ніч глядючи, бо вас розпухла нога через вивих і нікому допомагати кроїти сукні! 

— Добридень, сер! — модистка видихнула з полегшенням. — Вибачте, заради бога, але в нас там таке! 

Вона почала тараторити і аптекареві довелося тричі зупиняти дівчину, щоб та говорила розбірливо. Він ще більше набурмосився і повторював тільки: “так”, “і більше нічого?”, “еге” і тому подібне. Нарешті картинка склалася в його голові.

— Кажете цей моряк досі там?

— Не знаю, можливо і пішов, але думаю таки там. Він же заявив, що це його дім, хіба після такого людина піде геть? Ой, бідна пані Юзич! А що робитиму я, коли мене звільнять! — модистка ледь не заплакала. — Добре, дякую, що ви мене вислухали, тепер стало наче трохи легше, але я побіжу. Тут точно потрібна поліція, бо він переверне все догори дригом! 

— Переверне, аякже… — кашлянув містер Черч. — Скоріше я почну пити кляте французьке вино, ніж виявиться що цей моряк власник будинку. Подивимось, що скаже Стерлінг! 

І він змінив маршрут, щоб дістатися до ательє раніше за поліцію. Пані Юзич зверталась до нього не часто, але все добре знали, де знаходиться ательє. Те, що на дверях висіла табличка “Зачинено” аптекаря не зупинило і він штовхнув незамкнені двері. Даремно… Бо майже одразу опинився під “ обстрілом”. 

На сходи вилітали речі нещасної майстрині краси і моди, її манекени, сукні, капелюшки та інше вбрання. Серед гармидера чувся чоловічий голос, який вигукував прокляття і погрози.  

— Я попереджаю останній раз, забирайся з мого будинку, інакше наступною я викину тебе саму! 

Почувся гуркіт і слабкі заперечення пані Юзич. З перестороги містер Черч зазирнув в зал дуже обережно і нарешті побачив винуватця, що стояв посеред розгромленого ательє і важко дихав. 

Тепер стало ясно, чому модистка втекла, непроханий гість був могутнього зросту і складення, а виглядав і дійсно вельми дивно. Зараз він зняв парик, витер рукавом піт і сів на скриню. Його високі ботфорти виглядали в прохід і заважали аптекареві, йому довелося подати голос з холу.  

— Пані Юзич, ви дозволите? 

— О, містере Черч, як ви вчасно, в мене тут… несподівані гості…. — вона покосилася на моряка і про всяк випадок відійшла від нього подалі. 

— Так я помітив. Добрий день, сер. Бачу ви вчасно повернулися! Я вже хотів відправляти вам депешу. 

— А ти хто, трясця, такий? 

Моряк здивовано підняв брови. Зараз його можна було роздивитись і стало видно, що  “господар” молодий і досить привабливий зовні незнайомець зі світлим волоссям і сірими палаючими очима. Саме очі цікавили аптекаря найбільше і він примружився вдивляючись в відвідувача “ Лілеї”. Тепер все стало ясно… 

– Ви мабуть забули, вельмишановний, але я душеприкажчик. На жаль, ви затрималися у плаванні і мені довелося діяти без стороннього відома. Я почув, що тут якесь непорозуміння щодо будинку? 

Здається, гість розгубився. Він або не чекав появи юриста, або не мав про це ані найменшого уявлення. 

— Про що ти говориш?!

— Ви не повернулись у встановлений строк, ми діяли по закону. Дім було продано і це нова власниця. Не погодились би ви написати скаргу, якщо ваші права порушено, містере… 

Моряк промовчав. Його поведінка змінилася так швидко, наче подіяли чарівні ліки. 

— Добре… Гаразд. Принесіть мені перо і чорнила! 

Він скинув всі зі стола, на якому пані Юзич зазвичай робила записи в журналі і їй довелося, тремтячи від страху виконати прохання. Моряк довго дивися на лист паперу а містер Черч поманив хазяйку ательє до себе.