Розділ 6.1

В домі священика не горіло жодне вікно, але через повню майже без зусиль можна було розгледіти дещо незвичайне. Сліди. Після ранкового дощу відбитки ніг з грудками землі було добре помітно на доріжці, вкритій побитою плиткою. Вони вели від цвинтаря до ганку і зникали… але куди подівся той, хто блукав навколо будинку? Над головою ухнув пугач і Моллі мимоволі схопила містера Претта за руку.

— Думаєте тут дійсно хтось був? — промовила вона, озираючись довкола.

— Немає ніяких сумнівів. Подивиться, скільки він приніс бруду! Але мене цікавить інше, не міг же наш упир розчинитися у повітрі? — не дивлячись на тишу, його не покидало відчуття, що хтось уважно за ними слідкує.   

— Можливо, повернув назад? 

Містер Претт піднявся по сходинках і смикнув за ручку, щоб переконатися — двері були надійно зачинені і ніхто через них не вломился в дім. Не було також вибитих шибок, нічого, що підтвердило б слова Джейн. Хоча… можливо, той, кого вона бачила, ховався десь поряд? 

— Вінсенте! — Моллі помахала, показуючи кудись нагору. — Здається, я знайшла! Бачите дикий плющ? Тягнеться аж до самого даху, по ньому можна дістатися он до то того вікна і воно незачинене! 

— Хочете, щоб я спробував повторити цей карколомний трюк? Добре, — він підійшов ближче і оцінив зарості плюща на міцність. — Але якщо преподобний Аксель подумає, що до нього влізли грабіжники… Як ви думаєте, в нього є пістолет, чи достатньо молитов?

Моллі впіймала його за рукав і потягнула назад. Іноді її друг поводився як підліток, який використовував будь-яку можливість, щоб її подражнити. Можливо місіс Боу була права і йому просто було нудно жити розміреним життям в такому оточенні. 

— Ви збожеволіли? — прошепотіла Моллі. — Не сумніваюся в вашій хоробрості, але мала на увазі зовсім інше. Пройшло вже добрих пів години після того, як Джейн побачила “повсталого мерця” і в нього було достатньо часу, щоб зробити свою справу і піти геть. Зручніше всього через двері, якщо він не вміє перетворюватися на кажана! Але в тут зачинено, чи не так, може він досі в домі? 

— То що ж ми будемо робити? — містер Претт обережно обійняв свою хоробру супутницю та замилувався її гарненьким обличчям, збудженим близькою небезпекою — Чекатимем до ранку? Для такого випадку ви занадто легко одягнулися, містер Черч відправить мене у в’язницю через вашу застуду.

— Ні! — нетерпляче відповіла Моллі. — Зайдемо в дім через чорний хід! Коли Джейн тікала, точно не зачинила двері на ключ, вона ж була до смерті налякана!

Це була непогана думка, тим більше хмари починали затягувати небо і навкруги запала темрява. Майже навпомацки вони обійшли дім. До задніх дверей вела наполовину заросла травою доріжка, тому довелося йти, притулившись одне до одного. Намагаючись пересуватись якомога тихіше, містер Претт першим піднявся на ганок, обережно штовхнув двері і відразу відчув запах цвілі. Схоже, цим крилом будинку не користувались багато років, може колишній священик не хотів займатися ремонтом чи просто обходився кількома кімнатами. Хай там як, це додало неприємного враження і викликало бажання якомога скоріше впоратися з місією. Містер Претт потягувся за пістолетом. 

— Тепер тримайтесь за мною. Будемо поводитись, як зразкові грабіжники! Гадаю, спальня преподобного нагорі, як у всіх звичайних смертних.

Моллі кивнула. Серце в неї готово було вискочити з грудей, кожен найменший шум змушував зупинятись і оглядатись на всі боки. В домі тим часом панувала тиша, все було чисто прибране і ніщо не вказувало на присутність упирів, злодіїв чи волоцюг, яким запало на розум знайти тут прихисток до ранку. Нічне небо то темніло, то знов  все заливало сріблястим місячним світлом. В один з таких моментів, коли повня заглядала крішь неприкрите шторами вікно, Моллі раптом зупинилась.

— Вінсенте! Подивіться! 

Її на мить пробрав мороз. На підлозі ледве розрізнялися темні плями. Вони тягнулися далі цілою доріжкою, наче хтось набризкав брудом на паркет. Містер Претт сунув руку в кишеню за сірниками, чиркнув об коробок і одразу схопив свою супутницю за руку. Сліди були червоними і вели коридором аж до дверей спальні. 

— Ви ж не думаєте… — прошепотіла вона, але містер Претт приклав пальця до губ і звів запобіжник на зброї. 

Ні, в різну нечисть він не вірив. А ось в те, що преподобний Аксель міг дати відсіч злодію в навіть поранити його — легко! Він вкотре пожалкував, що погодився взяти з собою Моллі. Одна справа вв’язатися у поліцейську справу, і зовсім інша — ризикувати життям коханої жінки. Це змусило рухатись так тихо і повільно, як тільки можливо. Містерові Претту здавалося, що навіть його дихання занадто гучне, але те, що сталося далі, не наснилося б навіть в дурному сні.

Як тільки він прочинив двері, стало видно спальню, де ледь жеврів вогник свічки, що стояла на підлозі. Гарний хід, бо вогник було в помітно з вікон, отже злодій був не божевільним і добре все розрахував! Але далі… Важко було зізнатися, що це не дурний сон. Над ліжком схилилася постать — хтось в брудному одязі, що важко, уривчасто дихав. Для тих, хто читав готичні романи, все було просто і ясно. Упир, що повернувся до життя і виліз з могили, пив кров нещасного священика і вже закінчував свою справу! 

Випадковий скрип половиці під ногами привернув його увагу і він подняв голову. У цю мить розповідь  Джейн здавалася вельми правдоподібною, бо обличчя було в крові і заліплене скуйовдженим волоссям. Вони дивилися один на одного — упир і непроханий гість, а потім незнайомець одним рухом потушив свічку і кинувся навтьоки. Тікаючи, він збив Моллі з ніг, та помчав коридором. Почулося кілька пострілів, зойк, а потім гуркіт дверей, що зачинилися. 

— З вами все добре? — містер Претт простягнув руку, допомагаючи своїй безстрашній супутниці підвестися.