Розділ 6. Упир в Корнхіллі

Над цвинтарем підіймався повний місяць. Повз огорожу швидко рухався чоловік і ледь переводив дихання, доки не зупинився біля заржавілої хвіртки. Його рука, що випірнула з довгого, обірваного рукава, здавалася прозорою і трохи тремтіла. Невідомий взявся за дужку, хвіртка скрипнула, наче не бажаючи випускати нічного гостя, але піддалася. Він перевів погляд на вогники в домі священика, зробив крок і нечутно посунувся доріжкою в бік будинка…

Світло в спальні згасло. Преподобний Аксель, що тиждень як вселився в пасторський дім, потушив свічки. Він, як і всяка безгрішна людина, дозволив собі розкіш опустити голову на подушку і заснути сном праведника. Зовсім не підозрюючи про того, хто блукає поряд, як і про сусідів, що згадують його в такий пізній час. 

— Ви вже чули? — місіс Боу зайшла до вітальні з запаленою лампою. Вона вирішила, що буде непогано зіграти партію в покер, оскільки всі були в зборі і відверто нудьгували.  — До нас приїхав новий священник! Не знаю, як він отримав парафію, можливо через спадок, але кажуть преподобний Аксель молодий і дуже гарний собою! Я хотіла б запросити його на вечерю в неділю, щоб ближче познайомитись… — вона багатозначно замовкла і подивилась на міс Сміт. 

Містер Претт, який переглядав газету, закашлявся і змушений був налити собі ще вина.  Коли до нього повернулася здатність розмовляти, він вирішив продовжити цю цікаву тему.

— Повністю згоден з вашою думкою! Нам неодмінно треба більше дізнатися про нового пастора. Я б хотів отримати в нього пораду: чи можу  я одружитися вдало, якщо буду пити чай по неділях в гостях у своїх сусідів? Мабуть, ні. На жаль, в мене немає жодного родича, який би залишив у спадок парафію!  

Місіс Боу не помітила сарказму і відповіла не одразу, бо була трохи зайнята, а саме смакувала чарку хересу.

— Звичайно! – вона причмокнула губами, відчуваючи приплив сил, —  отримати місце священника  в наш час непросто! Хоча Корнхілл і не таке вже й велике місто, але й не якесь захолустя! В преподобного Акселя буде дім, правда там треба зробити невеликий ремонт… власний сад з чудовими яблунями і які-неякі статки. 

Моллі спостерігала за цією змістовною розмовою мовчки. Вона не підводила на містера Претта очі, хоча була впевнена, що побачить в них тих самих бісенят, які  ховалися за серйозним тоном і детальними розпитуваннями. Відколи вона отримала несподіване освідчення, пройшло два тижні, але  містер Претт аніскільки не змінився і не намагався домогтися слова “так”, зображуючи бездоганного чоловіка. Він за власною звичкою продовжував насміхатись над “головними цінностями” на кшталт гарного врожаю яблук та гарбузів, або можливості читати проповідь таким, як його домовласниця.  

— Якщо не вірите мені, спитайте у вашого сусіда по кімнаті, — місіс Боу правильно розцінила мовчання, яке могло означати тільки недовіру.

— Ви маєте на увазі студента, який ніколи не платить вчасно за житло? Цікаво дізнатись його думку! 

— Містере Претт, ви навіть не дали мені слова сказати! — обурилася квартирна хазяйка. — Преподобному Акселю потрібна була людина, щоб переписати метричну книгу. Адже під час пожежі церква постраждала, а це важливий документ! Тому я запропонувала допомогу, а Джадд погодився, бо йому обіцяли заплатити. І  в кого ще може бути гарний почерк, якщо не в людини, яка цілими днями щось пише! 

Це був шах і мат. Проти таких доводів у містера Претта нічого не було і він викинув білий прапор. Невеличка компанія перебралася за стіл і вже зручно вмостилася під гасовою лампою, коли їх перервав стук, що донісся з передпокою. 

— Хто б це міг бути? — місіс Боу одразу занерувувала. — В такий час… Мабуть знову щось трапилось! 

Вона, буркочучі собі під ніс, поспішила відчинити двері і через якусь хвилину знизу долинув жіночий крик і схлипування. Розібрати хоч щось було неможливо, аж поки несподівана гостя не з’явилась в вітальні разом з хазяйкою. Це була жінка, схожа на служницю, одягнена абияк, бліда і перелякана. 

— Заспокойся, Джейн, я нічого не зрозуміла! — місіс Боу налила води. — Що ти казала про преподобного Акселя? З ним трапилось якесь лихо? 

У відповідь прозвучало щось нерозбірливе. Очі у жінки бігали і Моллі приєдналась до піклувань про бідолашну. Вона сіла поряд і взяла Джейн за руку, намагаючись розібратись, в чому справа. Судячи з того, що та боялася поглянути у вікно і вся тремтіла, її налякало щось на вулиці. 

— Вам нічого тут не загрожує! — Моллі змусила випити кілька ковтків холодної води. — Просто скажіть, кому потрібна допомога? 

— Навіть не знаю… У всякому разі в цей дім я більше нізащо не повернуся! — видихнула гостя. — Він… боже милосердний, я ніколи не бачила нічого страшнішого! А ця кров на губах! 

— У преподобного Акселя?!! 

Місіс Боу отримала удар в саме серце: невже її протеже помер ще до першої проповіді? І такий молодий! Не дивно, що служниця злякалася, мабуть в нього стався серцевий напад! Вона згадала, як вранці розмовляла з містером Черчем. Аптекар був вкрай незадоволеним, стільки здобної випічки, як подають на стіл у його нового пацієнта , не можна їсти, якщо хочеш залишитись здоровим! І якби ж він замовляв булочки та пироги у Ядвиги, але ні – купив деінде, ось і результат! 

— Ні, не у нашого священника, в упиря! — Джейн перервала хід думок і всі одночасно до неї повернувся. 

Моллі зустрілася поглядом з містером Преттом і вони подумали про одне й те саме: Джейн щось приверзлося чи наснилося. Домовласниця трохи розгубилась, отримавши таку відповідь, але ненадовго. Останнім часом вона бачила в Корнхіллі стільки потойбічних створінь, що зустріч ще з одним скоріше викликала цікавість ніж страх. Джейн тим часом трохи оговталась, але її розповідь була ще більш фантастичною, чим можна собі уявити.