Розділ 5.3

Моллі виявилася правою. В вітальні місіс Боу тільки й розмов було про те, що розслідування зайшло в тупік, хоча й завершилось грандіозним скандалом! У домовласніці так і чесався язик розповісти всім подробиці, адже вона знов виявилася частково причасною і це зробило рекламу її закладу. Бідолашна Іві! Дівчина в усьому зізналася — дороге хутро так їй сподобалось, що вона вирішила не підкидати його, а просто сховати, щоб знайти покупця та заробити грошей. Але оскільки боа знайшли та повернули власниці, вона обійшлася умовним терміном і страшним соромом. 

— Так на хутрі не було отрути? — пан Дефо власною персоною приїхав, щоб привезти кілька пляшок французького вина. Сьогодні в пансіоні чекали на сотанню виставу і він не міг пропустити такого задоволення.

— Ні! Ані найменшго сліду! В тому то і справа, тепер просто не знаєш, що думати, хоча… — місіс Боу схилилась до свого співрозмовника. — Знаєте, бувають такі божевільні, які починають наслідувати страшних злочинців. Думаю, це один з них, але якийсь невдаха. Або ж він настільки відірваний від реального світу, що для нього головне розіграти спектакль, що був би схожий на вбивство!   

— Так а що ж з цією акторкою?

— Міс Блю? Вона вже повністю одужала і сьогодні бути виступати. Але на жаль, востаннє, завтра театр від нас їде, шкода, що всі ці події завадили отримати високе задоволення! 

Для пана Дефо це дійсно була сумна новина. Він так любив смакувати Шардоне, сидячі в м’якому кріслі, що додати задоволення могла лише шекспирівська трагедія. Правда сьогодні збирались ставити водевільну п’єсу, що і не дивно. Маючи таку примадонну, як Блю, треба було підібирати відповідні ролі. 

На щастя, сама акторка не чула подібного “компліменту”, бо це розбило б їй серце. Мало того, що вона замість овацій і прихильників вона отримала дурну славу, так на обличчі і шиї залишились сліди опіків, які ніяк не хотіли сходити. Тепер навіть в спеку вона наносила театральний грим і щедро присипала його пудрою. Міс Блю погодилась  залишитися в Корнхіллі лише на один день і на знак подяки місіс Боу виступити в її вітальні з маленькою сценкою. 

Гості  потроху збирались і займали свої місця, а серед них і містер Претт, який тримав вільне крісло для своєї гарненької сусідки. Моллі прийшла майже останньою і отримала докірливий погляд.

— Я починаю думати, що погано на вас впливаю, - зауважив він, милуючись подругою. — Раніше вас ніколи не підводила пунктуальність, то що трапилось? 

— Я розмовляла з міс Блю, — коротко відповіла Моллі. 

— Звичайно, про мистецтво? В такому разі я викидаю білий прапор, цю тему мені краще обходити стороною! Я не настільки начитаний і не зможу вчасно зробити комплімент акторській майстерності. 

Моллі повела бровою. Вона починала звикати до його уїдливих, а часом насмішкуватих зауважень, без яких містер Претт не був би собою. Але сьогодні він був так далеко від правди, що його не хотілося розчаровувати.  Тим більше, саме тепер імпровізована завіса відкрилася і почалося саме довгоочікуване дійство.

До здивування містер Претта Блю грала відмінно. Кокетливі погляди та ужимки давалися їй дуже природно, акторка рухалась граціозно, мов кішка, але головне — її шию прикрашало те саме боа, через яке стався переполох в Кронхіллі. Вочевидь розлучатися з дорогоцінним хутром вона тепер не ризикувала, і ховала за його допомогою сліди недавніх опіків. 

Блю якраз вийшла на середину сцени, де стояв столик з напоями і грайливо звернулася до партнера:

— Не пригостиш дівчину віскі? 

— Я думав ти звикла до шампанського! 

— Важливо не що п’єш, а з ким! 

Героїня водевілю відкинула боа на тендітне плече і прийняла келих, але замість того, щоб пригубити напій обійняла актора, що грав її коханця:

— А може в тебе шампаньске солодше за моє? Я повинна впевнитись! – вона відібрала келих і спробувала напій, примруживши від задоволення очі. — О, тепер я знаю всі твої думки, чи не так? Не хочеш дізнатися мої?

Репліка явно не була прописана сценарієм. Чоловік розгубився, але вони були перед публікою і йому довелося імпровізувати.

— Боюся, я дізнаюсь про те, кого ти кохаєш когось, окрім мене! Хочеш розбити мені серце? – він хотів повернути келих на столик, але Блю наполягала на своєму. 

— То мені доведеться пити самій? — вона похлопала віями. 

Всі чекали, але герой водевілю поводився так, наче пити шампанське було найстрашнішим гріхом, на який він не наважувався. Зачекавши ще хвилину, Блю посміхнулася та підійшла до нього впритул.

— То може в цих бульбашках щось приховується? Освідчення в коханні? Романтика? Чи може солодка отрута для мене? 

Всі напружили увагу, але далі сталося зовсім неймовірне. Просто через лаштунки до вітальні вискочив констебль і схопив його за руку. Присутні ахнули, місіс Боу схопилася за серце, а пан Дефо перекинув пляшку найдорожчого з привезених вин. Не пройшло і миті, як в залу наче зірка королівського театру вийшов інспектор і відібрав келиха. 

— Ви звинувачуєтесь у спробі вбивства! Можете зберігати мовчання, але всі слова будуть використані проти вас на суді! 

***

Тиша в Корнхіллі запала лише тиждень поспіль. Всі повернулися до звичного сонного та розміреного життя, навіть в пансіоні не було пліток за вечерею. Більше того, можна було сподіватися, що деякий час в місті не станеться нічого скандального. Моллі потай спостерігала за тим, як містер Претт відреагує на від’їзд міс Харпер, але до власного здивування не помітила жодного смутку. Чи було це “справжнє кохання”, залишилось для неї таємницею, бо розпитувати про таке було б непристойно. Що до самого містера Претта, цікавість мучила його набагато більше, ніж згадки про Джину.

Він тільки робив вигляд, що читає, а сам спостерігав за Моллі, що робила малюнок олівцем по пам’яті після сьогоднішньої прогулянки. 

— Церква? Несподівано, я думав, ви як мінімум робите замальовки з залу суду! – промовив він розчаровано. — Це був справжній триумф!