Розділ 5.2

— Казав я чи не казав, що це була спроба отруєння?! — містер Черч втратив терпець. 

Аптекарю не вперше було зустрічатися з людською впертістю і особливо це стосувалося поліції. Хіба він не попереджав, щоб про випадок з актрисою не обговорювали по всьому місту? Жінка дивом залишилась жива, а цей телепень вів розслідування, відкривши всі карти! Тепер винний точно втече з міста, або ще гірше — заховається на час до того, як скоїти нову спробу. 

— Отруєння? — інспектор почервонів і його вуса настовбурчились. — Яким же чином, дозвольте спитати? Хіба слід на шиї не вказує на спробу удушення? По всій країні шукають маніяка, в якого, можливо є спільник! Може ви не помітили, але це кожного разу стається по одному сценарію і за допомогою цих новомодних хутряних накидок! 

— Як? Дуже простим чином! — вигукнув аптекар. — Отруту насипали на хутро! Якби міс Вілсон знайшли трохи пізніше, вона б дійсно померла! То ж ваша задача шукати справжнього винуватця, і повірте мені – це не маніяк, а жінка! Це спосіб жіночої помсти і якщо я неправий, то з'їм власного капелюха! 

Двері грюкнули. Полісмен вискочив геть і поспішив назад до відділка. Останнім часом його служба ставала надто тяжкою, в Корнхілл наче мухи на мед зліталися злочинці, але цього разу він був одержимий бажанням будь-що зловити винного. Він так поспішав, що ледь не попав під колеса екіпажу, але злість трохи потухла, коли до нього визирнула міс Харпер.

— З вами все добре, інспекторе? 

— Абсолютно! — він обтряхнув бруд з заляпанного плаща.

— То, можливо я вас підвезу? 

Це було сказано таким оксамитовим голосом і з такою провиною, що містер Стерлінг вирішив погодитись. Йому дійсно ще треба було оббігати пів міста і навідатись в лікарню, шоб дізнатись, чи не прийшла до тями актриса. 

— Є якісь новини? Я перестала спати ночами після того, що трапилось! 

— Не думаю, що вам треба хвилюватись. Якщо це дійсно маніяк, то ви не схожі на його жертв, – відповів інспектор і побачив на обличчі співрозмовниці відвертий жах. — До того ж, в нас з’явилася ще одна ниточка, можливо це діло рук когось іншого. Можливо навіть жінки.

Дивно, але останні слова налякали міс Харпер навіть більше, ніж новина про маніяка. Якби не багаторічний досвід, інспектор запідозрив би, що вона щось приховує і боїться зовсім не нападу.  Наче на доказ цього вона нахилилась і промовила тремтячим голосом:

— Але в такому разі вона повинна була знаходитсь в пансіоні місіс Боу чи не так? І це точно не прислуга, ви ж всіх допитали і виявили б брехню! — вона прикусила губу, як зазвичай роблять, коли намагаються боротися з почуттям провини. — Можливо я не полісмен, але про дещо подумала. В пансіоні крім самих акторів живе лише одна квартирантка. В неї немає тут рідних і кажуть вона когось розшукує…

Можна було не продовжувати далі. В голові містера Стерлінга наче посвітліло. Він добре зрозумів про кого йдеться і розправив плечі, а оскільки вони проїжджали недалеко він будинку місіс Боу, попросив зупинити. Цю версію він повинен був опрацювати, хоч би клятий аптекар і справді виявився правий зі своїми припущеннями. Вискочивши на перехресті, містер Стерлінг попрямував просто до пансіону, готовий вчинити міс Сміт новий допит, але ще в дверях зіткнувся з нею самою.

— Вас то я і шукаю, юна леді! Мені потрібно задати кілька запитань!

— Взагалі то я мала інші плани, але, якщо ви наполягаєте… 

Вони повернулися разом і піднялися в вітальню, але зробити це, не привертаючи уваги. було неможливо. Інспектор за власною звичкою розмовляв на повний голос і встиг заявити, що він нього ніхто не втече, хоч би яким злодій був хитрим та передбачливим.

— А, місіс Боу, не заперечуєте, якщо ми з вашою квартиранткою побалакаємо віч-на-віч в вітальні? Чи може у вас є більш спокійне місце, де нам не будуть заважати? 

Домовласниця дуже швидко зкумекала, що підслухати деінде буде набагато складніше, а тому запевнила, що кращого місця в домі просто бути не може Вона пообіцяла попередити всіх, щоб їм не заважали. а сама побігла вниз на кухню та налила собі чарку куліарного хересу.

— Щось трапилось, мем? — Ядвига якраз готувала тісто на пиріг, а її помічниця. яку найняли на час проживання акторів, чистила яблука. — Ви на себе не схожі!

— Приїхав інспектор… — коротко повідомила квартирна хазяйка між першою та другою порцією “підтримуючого”. — І що йому, цікаво, потрібно від міс Сміт? Хоче побалакати наодинці, аякже!  Це мій дім і якщо тут хтось винен у спробі вбити людину, я повинна все знати. Чхати мені на їхню таємницю слідства! Адже ніхто не ставить під моїми дверима полісмена для охорони, що як хтось спробує пробратися, щоб мене задушити?   

Після цих слів молоденька служниця пискнула та підхопилася, розсипавши яблука. Вона виглядала страшенно переляканою і місіс Боу поглянула на неї згори вниз. Яка чутлива молодь! Можна подумати вона зроду не чула про вбивство, чи живе в казковій країні.

— Я порізала палець, мем, можна мені піти його перев’язати?

— Господи милосердний, від тебе ніякого толку. Іди, але швидше повертайся! — Ядвига сплеснула руками від розпачу. — Не знаю, місіс, ця Іві мені геть не подобається, хоч міс Харпер і порадила її, як спритну дівчину!

Кухарка витерла руки об фартук і прийнялася збирати яблука, щось повторюючі про свою нелегку долю. Вона затримала місіс Боу на якихось п’ять хвилин, але цього виявилося достатньо, щоб нагорі сталася нова пригода. В такий час зазвичай нікого не було двома, гості поверталися ближче до обіду, але містер Претт зрадив власним звичкам. Він тільки зібрався сісти за написання листа, коли почув тихе схлипування та кроки просто в себе за дверима. Цікавість не була його головним недоліком, але цього разу думки чомусь повернули до чарівної сусідки і на серці стало неспокійно. Моллі була не з тих, хто будь-коли вдаряється в сльози, отже сталося щось дійсно неприємне.

Містер Претт покинув недописаний лист, штовхнув двері і застиг на місці від здивування. Це була зовсім не міс Сміт, а дівчина, яку він ніколи не бачив раніше, і вона намагалася відчинити замок сусідньої кімнати, який ніяк не піддавався.