Розділ 4.2

Те, що містер Претт дотримався слова і відмовився від спроби побачити Пікову даму, здивувало Моллі. Це була дитяча спроба довести… але що саме? Власне вона могла будь-коли поступитися і звертатись до нього на ім’я, але відчувала, що цього не треба робити. Між ними весь час траплялись моменти, які занадто зближували, і додати до них ще краплю було небезпечно. 

Хай там як, о шостій вона сіла в екіпаж і без будь-яких пригод дісталася до маєтку містера Купера. Моллі кортіло розвіяти нові страхи та забобони, які поступово охоплювали містечко, а тому вона набралася рішучості будь-що знайти спільну мову з Піковою дамою. 

По дорозі через парк запах сірки її не переслідував, єдине, що викликало занепокоєння — хмари, які продовжували затягувати небо. Поспішаючи, вона й не подумала про парасольку, але ніякий дощ не завадив би виконанню її планів, хіба що новий  несподіваний поворот. 

Двері відкрила миловидна покоївка і пропустила її всередину. 

— Доброго вечора, міс. Ви щось бажаєте? 

— Так, мене запросила міс Барклі. Я хотіла їй дещо передати. 

— Пані нікого не приймає. 

Дівчина більше не дала жодного пояснення, просто стояла поряд і чекала, доки візитерка піде. Моллі розгубилась. Можливо пані Драгомірова вважала за вільність спроби компаньйонки запрошували гостей? Такого вона не передбачала, але не в характері міс Сміт було одразу здаватися. 

— В такому разі, можливо, ви на хвилинку покличете міс Барклі? Я віддам їй книгу, яку вона шукала. 

— Якщо бажаєте, я передам її сама! 

Сперечатися далі не мало сенсу. Її виставляли геть,  навіть не приділивши хвилини уваги. Не залишалось нічого іншого, як подякувати, та віддати “Проповіді”. 

Назад Моллі йшла скоріше здивована, ніж сердита. Душевної дружби з новими мешканками міста вона не шукала, але й не чекала відвертої грубості. Вона озирнулася на будинок — на другому поверсі горіло лише одне вікно. Можливо, пані Драгомірова почувається зле, в такому разі варто було спробувати іншим разом. Добре, хоч екіпаж досі чекав за огорожею, але не встигла вона поставити ногу на сходинку, як хтось невидимий схопив її і затяг всередину. 

— Тихіше! Благаю, не піднімайте крик, бо наша рибка зірветься з гачка!  

— Що ви тут робите?! — Моллі вислизнула з обіймів містера Претта, який силоміць посадив її поряд. Серце калатало, як божевільне.

— Ви ж не думали, що я залишу вас саму? — прошепотів він, продовжуючи роздивлятись щось у темряві. Дихання було гаряче і трохи збуджене, наче він тільки що пробіг півмилі. — До речі, моя присутність не була зайвою. Слава Богу у Купера немає собак, я обійшов парк і тільки що бачив нашу Пікову даму. Вона кудись пішла, вам не задається це дивним? 

Моллі знадобилась ціла хвилина, щоб опанувати себе, та розібратись з почутим. Цього разу містер Претт точно не жартував, але це все заплутувало ще більше.  

— А ви не могли помилитись? 

— Вважаєте міс Барклі з кимось можна сплутати? У всьому Корнхіллі немає жінки. яка б вбиралась з ніг до голови у чорне, – він підняв одну брову. — Зробимо так. Трохи від’їдемо, щоб всі думали, що ви вже в дорозі, а потім вийдемо і за нею прослідкуємо! Це на випадок, якщо Пікова дама нас бачила.  

Ідея виглядала трохи божевільною, але могла спрацювати. Якщо вже її виставили за двері, варто було дізнатись заради чого і що насправді робить міс Барклі. Як тільки екіпаж звернув за ріг, парочка вислизнула та попрямувала назад до маєтку. Моллі залишалося мовчки слідувати за своїм другом, щось примудрявся щось розгледіти в такій темряві. В свою чергу містер Претт був приємно здивований тим, як безшумно і швидко рухалась його подруга. Вони жодного разу не притягнули уваги, та скоро опинились біля церкви. 

— Невже вона справді якось пов’язана з пастором? — прошепотіла Моллі. 

Вже зовсім стемніло і з відстані неможливо було роздивитись, що жінка в чорному робить на ганку. На якусь мить хмари розійшлися і через них визирнув повний місяць. Вітер тріпав поділ чорної сукні і на фоні білих церковних стін силует міс Барклі здавався вихідцем з пекла. 

Жінка нахилилась, наче підібрала чи залишала якийсь предмет, потім затрималась ще на мить і поспішила назад. Саме цієї миті небеса разверзлись і  повітря здригнулося від грому. Засліплююча блискавка на мить освітила жіночу постать, але в побачене міс Сміт, яку всі вважали благорозумною і серйозною, повірити не змогла! Не інакше, її підвели власні очі, чи виною був занадто сліпучий спалах. 

Тим часом одразу за громом  стіною пішов дощ і обом “детективам” довелося шукати прихистку. Розкидистий дуб спочатку трохи захищав він водоспаду, але скоро дощ перетворився на справжню зливу. 

— Знаєте, — промовила Моллі, яку містер Претт обіймав за плечі, затуляючи собою від вітру, — до пансіону місіс Боу десять хвилин ходу. І п’ять, якщо бігти. Я не хочу тут потонути! 

Містер Претт розреготався. Він був просто в захваті від того, як тендітна жінка знаходила вихід з безвихідного становища. Досі він чекав звинувачень, що зваляться на голову разом з дощем, адже це з його милості вони опинилися вночі під відкритим небом! Але ні! Чарівна міс Сміт навіть не спробувала вчинити істерику. 

— Я згоден! — нарешті промовив містер Претт. — Але піду попереду на випадок, якщо в темряві ми не побачимо канаву. 

Бігти під зливою було не досить приємно, але вони дійсно швидко подолали весь шлях. Коли на стук почулися кроки, двері відкрила сама місіс Боу. 

— Містере Претт? Що з вами трапилось?!  — вона була так шокована, шо не одразу поступилася дорогою, але через мить і зовсім розгубилася. — Міс Сміт… як… і ви?!

— Так, — абсолютно спокійно відповів містер Претт. — Наш екіпаж перекинувся і ми впали в ставок. Накажіть вашій покоївці допомогти вашій улюбленій квартирантці, а я якось розберуся сам! 

Він пропустив сусідку перед собою і вони стали підніматися сходами.