Розділ 4.1

Ніколи ще новини не облітали місто з такою швидкістю. Всі тільки й обговорювали хворобу місіс Боу та її балакучої подруги з “Лілеї”. Містер Черч, на щастя, не виявив нічого смертельного. Він призначив лікування та наказав залишатися в ліжку як мінімум три дні, але це нікого не заспокоїло. Головне, про що розмовляти в кожній оселі — обидві постраждалі бачили пані в чорному і поводилась вона досить дивно. 

Вітальня місіс Боу на деякий час опустіла і в цьому вона також звинувачувала компаньйонку пані Драгомірової. Ще ніколи за останні п’ять років не було такого, щоб кімнати в неї пустували! З квартирантів залишився лише студент, що весь час прострочував оплату, та двоє людей, які могли поїхати в будь-яку хвилину. До того ж у кухарки захворіла сестра і тепер нікому було готувати обід та вечерю. 

Єдиним, кого це аж ніяк не засмутило, був містер Претт. Він якраз замовляв в кондитерській кекс з мигдалем та родзинками, коли побачив у вікно знайому жіночу постать. Моллі зупинилася, щоб привітатись і розмовляла не з ким-небудь, а з самою міс Барклі, яку всі одностайно признали відьмою і охрестили Піковою дамою! Як тільки дзвіночок на дверях мелодійно дзенькнув, він подався до виходу і зустрів сусідку посмішкою. 

— Сподіваюсь, ви наділи вранці оберіг? Дехто вважає, що ця панянка небезпечна і може зурочити одним тільки поглядом! А ви настільки безтурботна, що дозволяєте собі з нею розмовляти! — він підніс до губ маленьку м’яку ручку і з насолодою її поцілував.   

Вже не вперше містер Претт не міг подолати бажання трохи подражнити свою чарівну подругу. ЇЇ медового кольору очі темніли і в них з’являлися небезпечні вогники, але щоразу Моллі відповідала йому в тій самій манері. 

— Моя безтурботність перевищує всі ваші очікування. Я обіцяла міс Барклі книгу, яку вона дуже хоче почитати і занесу її сьогодні ввечері.

— То її звати міс Барклі, а не Пікова дама? Мені трохи полегшало! 

Вони разом пройшли до зали та сіли за один зі столиків, накритих білою скатертиною та прикрашених трояндами. Через вікно було видно, як дама в чорному повільно крокує вулицею, щоб сісти в екіпаж та повернутися до маєтку.  Через кілька хвилин подали каву і солодощі, але містер Претт продовжував загадково мовчати.

— Ви мене дивуєте, – нарешті не витримала Моллі. — Не буде більше питань, навіщо я добровільно йду у замок старої відьми? 

— Ні! — він з задоволенням відкусив тістечко. — Я піду з вами і візьму з собою пістолет, заряджений срібними кулями.

— Срібні кулі діють тільки на вампірів!

— Невже? Я думав для них потрібен кілок з осики! Що ж тоді з відьмами? Свята вода? ладан? Чи може знову Біблія? Подейкують треба читати якийсь особливий псалом, не підкажете який?

— Хіба що запитати у самої міс Барклі. Ви не повірите, але вона хоче почитати проповіді нашого пастора. 

Як Моллі і очікувало, це справило на її друга сильне враження. Чесно кажучи, вона й сама була здивована, коли почула подібне прохання. Звичайно, їй попадався екземпляр преподобного Девіда Хелма в бібліотеці місіс Боу, але вона гадки не мала, звідки про це довідалися нова знайома. Хіба що від когось зі слуг, хоча і це здавалося неймовірним. Нові орендарі були відлюдькуватими і майже ні з ким не спілкувались, а це ще більше робило їх мішенню для пліток.

— Не знав, що ви змінили пріоритети і тепер проводите вечора з подібною книжкою в руках. Французькі романи вам набридли? Можливо і мені слід почитати щось для сцілення душі від грішних думок? 

Його довгі пальці повільно посунулись до руки Моллі, але вона не збиралася піддаватись такій спокусі. Репутація містера Претта була широко відома, ніхто б уявити не міг, що їх поєднає глибоке взаємне почуття, що приведе під вінець. Скоріше це був би скороминущий пристрасний роман, який закінчиться взаємним розчаруванням. І все-таки його присутність робила життя в Корнхіллі більш стерпним, а дружня підтримка іноді дійсно ставала необхідною. Щодо візиту в маєток, де жила пані Драгомірова, Моллі відчувала непереборне бажання дізнатися більше про Пікову даму. Звичайно, вона не вірила ні в яку порчу та зурочення, але ця жінка була надто не схожа на інших і уважні очі містера Претта могли помітити те, що услизнуло від її уваги. 

— Взагалі то ви повинні були хоч раз брати до рук цю збірку. Вона стоїть на полиці якраз поряд з казками про ельфів.

— Стає все цікавіше! В книзі захований шифр від сейфу чи карта кладу? Нам необхідно все перевірити до того, як віддати її міс Барклі. Пропоную повернутися до пансіону. І ще… раджу купити вівсяного печива на сніданок. Не впевнений, що нам  щось приготують, якщо Ядвига не повернеться.  

Це була непогана порада, скільки місіс Боу досі залишалася в ліжку. Правда їй вже стало набагато краще, але не настільки, щоб самотужки взятися за роль кухарки. Моллі, яка могла обійтися і більш скромним раціоном, віднеслася до таких змін філософські, але її сусід наче взагалі нічого не помітив. Поки вони йшли вулицею, він почав розмірковувати вголос:

— Знаєте, були часи, коли я уві сні бачив вівсяне печиво з родзинками. Красти гріх, але голод змушує робити і не таке, коли тобі п’ять і поряд немає нікого, кому це хоч трохи цікаво.

— Вам доводилось голодувати? — Моллі була одночасно розчулена і здивована такою відвертістю.

— Не тільки, мене ще й нещадно шмагали за кожну провинність. Я кажу це, щоб виправдатися в ваших очах, бо мене вважають циніком, який насміхається над ідеалами. Наприклад, над проповідями нашого священика. 

Моллі, яка спиралася на руку містера Претта, підвела на нього очі. Він посміхався як завжди, ніякого болю чи образи не було помітно і вона вперше подумала, як гарно він володіє собою.

— Але як це сталося? Чому батьки до вас були такими жорстокими?

— Тому що я ріс без батьків. Я прийомна дитина. Але бачу це вас засмутило, облиште, пройшло дуже багато років з того часу, коли мене могли безневинно образити!