Розділ 3.3

Несподіване втручання інспектора не пройшло просто так. Повітря розрізав дружній вигук, хтось почав кричати про несправедливість, хтось погрожував завадити арешту, але зачинщик легко обійшовся без сторонньої допомоги. Він кинув смолоскип у найближчу купу хмизу, та озброївся міцним дубцем. Серед диму, криків, та сутолоки важко було щось розібрати. Інспектор боявся застосувати зброю, щоб випадково не поранити нікого з присутніх, а його помічники вдвох насилу знешкодили порушника. 

Весь цей час Моллі уважно спостерігала за однією жінкою, яка на відміну від інших не кричала, а дедалі більше виглядала по-справжньому наляканою. Коли гвалт трохи затих, а обвинуваченого закували в наручники, інспектор набрався хоробрості до нього наблизитись.  

— Поговоримо у відділку! В мене ви все розкажете і ще відповісте за опір та використання зброї! І раджу не викручуватись, бо вам в кращому разі світить десять років каторги! Всі інші отримають штраф за навмисний підпал! 

Моллі обійшла полісмена і наблизилась до групи жінок, що скупчилась трохи поодаль. Вона раніше ніколи не бачила молочницю, але була впевнена, що не помиляється, звертаючись до пишногрудої білявки, що не зводила очей з заарештованого. 

— Місіс Тревіс. Я можу поговорити з вами наодинці? 

Жінка окинула незнайомку здивованим поглядом і без особливої охоти відійшла в бік, де їх не могли почути. 

— Боюся інспектор дотримається слова і відправить вашого чоловіка за грати. Подумайте, як важко вам буде самій заробляти на життя! Викрадення дитини — це тяжкий злочин, присяжні не стануть на ваш бік. Навіть якщо ваш чоловік цього не робив… Адже він не винен, чи не так? 

— Не розумію, про що ви, — вперто промовила молочниця, але Моллі її перервала.

— Добре розумієте! Скажіть, де дівчинка? Хто вам допоміг її сховати? В мене немає сумнівів, що це зробили ви і я це доведу! Обіцяю, ви не отримаєте ніякого покарання, якщо дитина жива і здорова!

— Не знаю, міс, що ви таке вигадали! Хіба я могла зашкодити власній дитині? Ні я, не її батько… 

— Ви говорите про її справжнього батька? Я ніколи не повірю у всю цю маячню з ельфійськими підмінишами, бо якщо довіряти таким казкам…

Раптом Моллі замовчала на половині словаі вся картина відкрилася їй зовсім в іншому світлі. Містер Претт розмовляв з одним з полісменів і вона покрокувала до нього з виразом рішучості на обличчі. Треба було діяти негайно і так, щоб ніхто нічого не запідозрив. 

— Ви щось дізналися? — він обережно взяв подругу за лікоть. — Невже все це дійсно справа рук Тревіса?

У відповідь вона похитала головою.

— Можете зробити дещо просто зараз? Я все поясню потім!

— Спалити терновник, щоб ельфи віддали дитину?  

— В цьому немає потреби. Думаю “чари” давно вже подіяли, навіть якщо дим не розігнав всіх Сірих Сусідів. Скажу більше, дівчинка ніде не пропадала! Вона зараз лежить у колисці в своєму домі, який брат стереже від ельфів! Напевно йому дали дуже суворі настанови, але вас він повинен пропустити! Ви відмінно вмієте ладнати з дітьми.

— Буду вважати це за комплімент, хоча ніколи не думав що моя любов до рибальських човнів допоможе справі. Але дайте мені настанову! Я повинен впевнитись, що справжня мати підкидиша ельфійка, русалка чи хтось там інший, забрала його і повернула дочку молочниці назад? —  він примружився з дуже задоволеним виглядом. Спокуса побачити, як потемніють карі очі міс Сміт була непереборною, хоча він і не збирався її дражнити. —  Гаразд, сподіваюсь я якось справлюсь з цією складною місією. А куди, власне, збираєтесь ви? 

— До сирітського притулку! Поспішайте, містере Претт! 

— Ви все розповісте мені потім…  

Він закінчив фразу зітханням та картинно відкланявся, хоча відчував незрозумілу потребу залишатися поруч. Через хвилину висока постать майже сховалася з очей і Моллі кинулася навздогін інспектору, що лаявся та сипав погрозами, намагаючись заштовхати Тревіса в поліцейську будку. Коли екіпаж нарешті тронувся з місця, “нестерпна міс Сміт” вже сиділа між двома констеблями і подумки підганяла візницю. При всьому бажанні летіти наче на крилах йому доводилось об’їжджати канави, щоб не перекинутися і не застрягнути в багнюці. І чого вже зовсім не чекав, так це настанов від якоїсь гарненької панянки, що наказала мчати зовсім в іншому напрямку. Просто до сирітського притулку.

Коли екіпаж перетнув старий парк та покотив доріжкою до входу, там вже чекали на гостей, але трохи інших. Моллі побачила служницю, з якою розмовляла вранці. Поряд з нею стояла жінка з густим сивим волоссям та надзвичайно блідим обличчям. Якщо вона і здивувалася появі таких визітерів, то нічим себе не видала. 

— Інспекторе? Добрий вечір, у вас до мене якась справа? 

— Можна і так сказати. Ви на когось чекаєте, ми вам не завадимо?

Директорка кинула короткий погляд на служницю, що тримала в руках пакунок, дбайливо загорнутий в ковдру, але не знайшла що відповісти. На відміну від неї бідолашна дівчина не знала куди подітись і виглядала наляканою, наче її спіймали на місці злочину. 

— Гледіс, йдіть до будинку! — наказала директорка, намагаючись говорити спокійно, після чого одразу повернулася до полісмена. — То я вас слухаю! 

— В мене є до вас кілька питань, думаю ви чули про зникнення дитини в нашому місті? Я б навіть сказав не просто зникнення, а справжній, добре розрахований злочин! 

— То ви знайшли викрадача? Яке полегшення, ми живемо майже на околиці і діти… я не переставала про це думати! 

— Не сумніваюся! Гледіс! — його голос змусив служницю зупинитися вже біля сходів. — Поверніться назад! Ваша прогулянка закінчена. Констебль, приведіть звинувачуваного! 

Моллі побачила, як відчинилися дверцята з решіткою і на землю зістрибнув Тревіс. За кілька кроків він дістався дівчини і зупинився поруч, чекаючи, доки інспектор підніме краєчок ковдри. У “віконце” визирнуло маленьке личко дитини, що міцно спала.