Розділ 3.2

— Куди ми йдемо? — містер Претт озирався на всі боки.

В цій частині Кронхіллу йому ще не доводилося бувати, їх оточували майже сільські будинки, грубуваті, але надійні і міцні, як люди, які в них мешкали. Повітря було просочене своєрідними запахами, від яких будь-хто воротив би носа, але міс Сміт цього не помічала. Вона, нарешті, побачила дім, що стояв трохи осторонь і показала на нього.

— Здається, це  те, що ми шукаємо. По опису містера Брауна дуже схоже.

— Ви до останнього хочете мучити мене здогадками? Сподіваюсь, цього разу обійдеться без старих відьом на кшталт шановної Пенсі. 

— По-вашому, це схоже на дім відьми? 

Містер Претт не втримався і розсміявся. В такі хвилини від був неймовірно привабливим і відкритим, несхожим на чопорних представників чоловічої статі, які вважали себе причетними до вищого світу. 

— Я орієнтуюся тільки на власні уявлення. На щастя, мене не викрадала відьма і я не гостював в її помешканні.

— Але комусь пощастило менше, — Моллі продовжувала говорити натяками. — Вас не дивує, що в такий час тут нікого немає? Навіть дітлахів.

— Так, досить дивно, де вони всі поділися? 

— Давайте спробуємо дізнатися! 

Вони поспішили до калітки і перетнули чисто підметений двір, прикрашений палісадником. Чорних котів на порозі не було, проте сидів хлопчик років семи та шось майстрував з куска дерева. Не встигла ще Моллі відкрити рота, як її випередив містер Претт. Він наблизився до хлопчини та присів поруч просто на ганок.

— Це буде човен? — він уважно роздивився кожну деталь. 

— Так, сер! Рибальський! — здивований хлопчик похлопав віями.

— Тоді я б трохи подовжив корму. А деревину ти вибрав правильно, груша підійде відмінно, де будеш спускати на воду?

— Я хотів у струмку, але мене залишили сторожити дім. Всі пішли на пагорб.

— Ммм… То ти тепер за старшого? Не боїшся залишатися сам? 

Моллі слухала цю розмову і не вірила власним вухам. Здавалося неймовірним, щоб містер Претт так легко знайшов спільну мову з хлопчиськом з родини молочниці. Він з такою цікавістю роздивлявся витесаний з куска дерева човник, що не було сумнівів, колись йому доводилось самому робити подібні іграшки. У відповідь на запитання хлопчик насупив біляві брови.

— Ні, не боюся, я б хотів сам бути з дорослими! Я б з ними розібрався! 

— З ким? — Моллі вперше втрутилась в чоловічу розмову, але маленький охоронець на неї не дивися, він зробився сердитим  і затиснув в руках маленький ніж. — З цими вухастими, як вкрали мою сестру! 

Містер Претт перезирнувся зі своєю супутницею. Вона розповіла йому дещо про версію зникнення дитини, але ніхто не міг подумати, що здогадка виявиться настільки вірною. 

— А як ти думаєш, я б міг розібратися з вухастими? — серйозно запитав містер Претт. — Для цього треба мати зброю? 

Вперше син молочниці подивися на дорослого з недовірою. Хіба можливо, щоб така розумна людина, що розбирається в човнах, не знала найпростіших речей? Хлопчик почекав, щоб зрозуміти,  чи не сміються над ним, а потім впевнено відповів:

— Ні, сер! Потрібно просто спалити зарості терену! Це недалеко, — він махнув рукою кудись за спину, — я б встиг збігати, але не можна залишати дім, раптом вони захочуть тут заховатися! 

Містер Претт підвівся і промовив до Моллі, що роздумувала над тим, як їм вчинити.

— Нам варто подивитися, що там насправді діється. Ви легко впізнаєте злодія,  досі в Корнхіллі ще жодному не вдавалося втекти від ваших чарівних очей!

Він хотів додати ще дещо, але утримався. Для такої розмови потрібен був більш слушний момент і точно не варто було освідчуватися перед зустріччю з ельфами. Разом вони повернулися на брудну вуличку, вздовж якої бігла в канаві вода, і попрямували далі, виглядаючи вихід до ельфійського пагорба. Скоро струмок став ширшим, а місток, що був через нього перекинутий, явно згнив та розвалився  ще минулого року. 

— Думаєте, нам треба перебратися на той бік? — Моллі зробила крок до края канави і її  черевики миттєво почали грузнути у вологій землі. Маленькі камінці посипалися у воду.

— Тут лише одна вулиця і я не бачу іншої дороги. Можна було б пошукати обхідний шлях, але тоді ми пропустимо видовище, яке можна побачити раз на життя. Ніякий похід в оперу не замінить такого дійства,  не будемо втрачати час! 

Він одним рухом підхопив свою супутницю на руки і без особливих зусиль перетнув водну перешкоду. Її маленькі ручки обіймали шию рятівника і Претту кортіло зробити неймовірну дурість — поцілувати відважну міс детектив. Спокуса була такою сильною, що довелося одразу опустити Моллі на траву. Попереду дійсно височів пагорб і між рідко розкиданими деревами було видно скупчення людей. 

Більшість з них складали сусіди молочниці і всі вони виглядали знервованими та голосно розмовляли. Один з присутніх — кремезний чолов'яга в сорочці з закатаними рукавами — розкидав солому, що привезли на візку. Інший - значно молодший, зносив її в кілька невеликих куп, які жінки перетворювали у маленькі стіжки. Робота йшла швидко і скоро справу було закінчено. 

Непрохані гості причаїлися неподалік між заростями бузку і спостерігати за дійством, яке скоріше можна було побачити десь в середньовіччі. 

— Як ви вважаєте, мені вже час втрутитись? — голосно прошепотів містер Претт. — Чи вони ще почнуть шукати нору, в якій ховаються ельфи? Боюся якщо підпалити терновник, пожежа може швидко перекинутися на місто. 

Тим часом чоловік, що керував подіями, витягнув смолоскип і кілька разів черкнув кресалом. Полум’я розгорілося миттєво, але не встиг він піднести його до першої купи соломи, як наче незвідки з’явилися три постаті, що швидко наближалися. Всі, хто досі гомонів, одразу замовкли, хоча й набули ще більш непривітного вигляду. Тим часом трійця здолала відстань до пагорба і Моллі із здивуванням розгледіла інспектора в супроводі двох констеблів.