Розділ 3.1

Моллі міряла кроками кімнату і намагалася розібратись в хаосі думок і здогадок. Сьогодні стільки всього трапилось! В тому, що містеру Брауну з сестрою є що приховувати, більше не було сумнівів. Але дитина? Як це все пов’язано? Щось підказувало, що без участі цієї молодої пари не обійшлося. До того ж її власні розшуки дивним чином переплелися зі справою інспектора Стерлінга! Ще вранці вона була впевнена, що напала на слід.  Іншого місця, де бідолашна Лора могла б залишити дитину, в Корнхіллі не було, тому Моллі поїхала просто до сирітського притулку. 

І досі було неприємно згадувати цей зразковий, як всі вважали, заклад. Будинок з сірого каменю, оточений кущами ожини та бузку, ховався на окраїні міста. На дверях, вкритих облізлою фарбою, висів мідний молоток і вона кілька разів постукала, очікуючи, доки заклопотана служниця відчинить. 

— Вам призначено? — на порозі з’явилася дівчина. В неї було просте обличчя з дуже світлими бровами та віями, а водянисті очі дивились зовсім непривітно. 

– Доброго ранку, — Моллі зробила вигляд, що такий “ теплий” прийом її не чіпляє. — Можу я поговорити з директоркою? 

— Зараз її немає, – служниця спробувала зачинити двері.. 

— То може я почекаю? Я не відніму багато часу 

По тому, як вираз жадібної уваги виник на обличчі білявки, легко було здогадатись про хід їх думок.

—  Я не знаю точного часу, коли директорка буде на місці. Залиште свою візитну картку, якщо у вас дійсно щось важливе.

Моллі відкрила сумочку, але дістала зовсім не картку, а гроші. Кілька фунтів опинилися в кишені фартуха служниці. Це миттєво змінило справи, але двері так і залишались зачиненими. 

— Я була б рада вам допомогти, міс, але в мене суворий наказ нікого не пускати! Хіба що ви розкажете мені, в чому справа, спробую зарадити, чим зможу.

— Ну що ж… Я прийшла, щоб дещо дізнатися. Ви давно тут працюєте? 

– Скоро три роки.

– В такому разі я б хотіла знати, чи не бачили ви цю дівчину? 

Вона витягла фото, зроблене два чи три роки тому і простягнула служниці. Та довго роздивлялася двох дуже схожих панянок, що стояли поруч і щасливо посміхалися. Нарешті дівчина похитала головою. 

— Ніколи її не зустрічала. 

— Гаразд, я розумію. Я знаю, це питання дивне, але може вона залишила тут свою дитину? Чи маленьку дівчинку приніс чоловік? У вас же не так часто опиняються немовлята? 

Служниця зім’яла куточок фартуха, нервово озираючись по сторонах. Бажання отримати гроші боролося в ній зі страхом виявився занадто балакучою і розбовкати чужу таємницю. 

— Я не повинна цього розповідати, бо вилечу геть і залишуся без роботи… — вона жадібно поглядала на сумочку Моллі, доки ще кілька купюр не перекочували в кишеню. — Дійсно, ми знайшли біля дверей кошик, а в ньому малюка. Там були ще якісь речі і записка, але я не знаю, що в ній було сказано. 

Моллі відчула, як в неї стислося серце. Думка про те, що вона зможе взяти на руки племінницю ледь не змусила кинутися в обійми похмурої служниці. 

— І що ж було далі? Де дитина зараз? 

— В притулку її немає. Думаю, місіс знайшла людей...

— Тобто, її вдочерили? 

— В тому то й справа. Якби це було так, про це вже давно б теревеніли по всьому Корнхіллу. Думаю, — вона озирнулася, щоб впевнитись, що нікого немає поруч, а потім перейшла на шепіт. — Ті хто забрав підкидиша, хотіли зробити все так,щоб ніхто ні про що не здогадався. Не знаю, чому я все це вам розповідаю, може тому, що ви не тутешня. Знаєте, так, наче це рідна донька. А чому ви питаєте, вона кимось вам доводиться? 

— Це неважливо. Але я згодна заплатити будь які гроші, щоб її знайти. 

— Навіть не намагайтеся! — відрізала служниця. — Директорка вам ніколи нічого не скаже, та і я відмовлюсь від своїх слів, якщо на те пішло. Ви ось що, міс, не думали б про це більше! Ті люди, певно, багаті і дитина буде як сир в маслі кататися. А зараз мені час іти, ми чекаємо на аптекаря, а то я б вам взагалі не відчинила! 

Після цієї розмови Моллі довго думала тільки про те, де шукали свою рідну кровинку. В неї майже не було сумніву, що мова йде про дочку Лори, але після візиту інспектора вона зрозуміла: що, як мова йшла про інше немовля? 

Звичайно, злочин вже розслідував інспектор, але достатньо було поглянути на нього, щоб зрозуміти - завзятості в містерові Стерлінгу більше, ніж розуму. Судячи з усього на них чекали нові версії, звинувачення і допити, а ще необхідність сидіти на місці через підписку про невиїзд. Це ніяк не входило в її плани. Єдине, що могло прискорити звільнення від поліцейського нагляду — можливість взяти все в свої руки. Правда для цього довелося б піти не деяку хитрість…

Досі Моллі ще ніколи не була на кухні і вирішила надолужити цей пробіл, а заодно поговорити з кухаркою, яка точно знала більше ніж інспектор. Відшукати її не складало великого труда, спокусливі запахи вже розповсюджувались по будинку і викликали неабиякий апетит. 

— О, сім Сміт! — володарка каструль та сковорідок витерла руки і повернула до гості стурбоване обличчя. — Вам щось потрібно?

— Не хотіла вам турбувати, але можна заварити м’ятний чай? В мене страшенно болить голова!

— Звісно можна! Одну хвилинку, доведеться трохи почекати, бо я зараз одна, служниця побігла у крамницю, сьогодні мені доведеться придумувати щось інше на вечерю. Ох, все це певно через інспектора? Він наробив тут такого галасу! — кухарка поставила на пічку чайника і почала чарувати над лікувальним настоєм. — Вам додати цукру чи меду? 

— Дякую, цукру буде достатньо! Я досі просто не можу повірити, кому знадобилося викрадати дитину? — Моллі потерла скроні, наче її справді замучила мігрень. — Ви, мабуть добре знаєте молочницю? 

— Ато ж! Я була хрещеною у її старшого сина, хлопцю зараз вже сім років.