Розділ 3. У всьому винні ельфи

Погода погіршилась так несподівано, що ближче до полудня довелося запалити в вітальні лампу. Мешканці будинку позіхали і ліниво перекидались кількома словами, навіть місіс Боу за звичкою не торохтіла без упину. Вона розкладала пасьянс і той вкотре не сходився, тож це почало дратувати. Уважні очі пробіглися по квартирантах. 

— Міс Браун, як ви почуваєтесь? Ця сирість не впливає на ваше здоров’я? Містер Черч радив берегтися, бо знову ця ангіна… Минулого року всі так перехворіли! Навіть пані Юзич, а вона ж ви розумієте, іноземка, в таких інша кров, наші хвороби їх не чіпляють! — вона ледве справилася з новим позіханням. У відповідь міс Браун щось пробурмотіла і домовласниця перевела погляд на її брата. — Містере Браун, може ви нас трохи розважите? Почитайте що-небудь, дуже люблю послухати гарний чоловічий голос! 

Книжкова полиця зазвичай залишалася недоторканою. З усіх квартирантів “щось почитати” брала лише міс Сміт, але останнім часом і вона була зайнята якимось своїми справами. Сьогодні її не було серед присутніх, кухарка передала нагору чай з булочкою о восьмій, а потім до будинку під'їхав екіпаж. Місіс Боу була впевнена, що тут щось нечисто. Куди можна податися в таку рань, щоб і досі не повернутися? Їй конче необхідно було дізнатися про все першою, а заради цього можна ще трохи понудьгувати в вітальні. 

Містер Браун підвівся, щоб виконати прохання і кілька хвилин переглядав обкладинки. Тут були вірші, проповіді місцевого пастора, два чи три романи і книга, яка зацікавила його найбільше. Він покрутив в руках “Казки і повір’я”, але не встиг ще спитати, як вони тут опинилися, коли місіс Боу вирішила все пояснити.

— Вас цікавить, чому в мене стоїть ця книжка? Це давня історія. Одного разу до нас приїхав професор історії… чи то літератури, не дуже розбираюся в цьому питанні. Збирав, як же він це назвав, а, народний фольклор! Дивні люди! Це ж треба витрачати на таке свій час! Довго ходив з записником і все нотував, а коли поїхав, залишив мені на пам’ять! Я і рада була і не рада, бо він так добре заплатив за ту кімнату, де не працює камін. 

— Я б задоволенням послухала, - подала голос міс Браун. — В дитинстві нянька часто розповідала мені казки, знала їх дуже багато. 

— Мабуть лякала вас на ніч, щоб вночі тихенько лежали під ковдрою і не просили попити води, чи ще чогось, так містере Браун? Чи хлопці не бояться всіх цих оповідок про відьом.

Запала незручна тиша. Містер Браун переглянувся з сестрою і на її завжди блідому обличчі проступив рум’янець. 

— Та ні, я не був лицарем Хоробре серце… То що ж вам таке обрати?

— А я любив всі ці страшні казки, - містер Претт, який, здавалося, задрімав в кріслі, відкинув газету і потягнувся. — Завжди хотів знайти лепреконське золото. Можливо я щось пропустив, але досі це не вдалося. Читайте скоріше, Фітцджеральде, бо бажання розбагатіти в мене тільки збільшилося з п’яти років.

Місіс Боу ніяк не могла звикнути до таких манер. Ніколи не було зрозуміло, жартує містер Претт, чи говорить серйозно, то ж вона і тепер чекала, що він скаже далі. 

— Не бачу тут про лепреконів, — містер Браун погортав сторінки, — тут більше про Сірих сусідів. 

— Ельфи? Ще цікавіше. Іноді бабця казала, що я ельфійський підміниш, бо мій брат геть інший, і завжди був зразковим хлопчиком! 

Цієї хвилини роздався грім і за вікном так блиснуло, що міс Браун підскочила в своєму кріслі. Правда цього разу втішало те, що за столом не сиділа справжня стара відьма. Історію з Пенсі Фокс ще не встигли забути, хоча зі слів містера Черча в неї відібрало мову і нових передбачень годі було чекати. Містер Претт підкрутив гасову лампу і в кімнаті зникли таємничі сутінки, то ж можна було було просто насолодитися казочками. 

— Повір'я про прагнення нечистої сили заволодіти людськими дітьми — одне з найстаріших і найпоширеніших. — почав містер Браун. — Зазвичай викрадають нехрещених дітей, прямо з колиски та залишають замість дитини заміну. Іноді це — колода, грубо обтесана у формі дитини, якій чарами на якийсь час надається подоба життя. Найчастіше залишалася квола і хвороблива ельфійська дитина, а здорова і красива людська забиралася. Ще частіше підміниш виявлявся старим ельфом, який більше не був потрібен своєму племені і вирішив пожити ситим і безтурботним життям, лежачи, немов паралізований, і постійно криком і плачем вимагаючи у нещасної прийомної матері їжі та турботи.

— Гарна ідея! — Містер Претт налив собі вина і з задовленням зробив кілька ковтків. — Якщо я так і не одружуся, то тепер знаю спосіб, як прожити старість в теплі і довольстві. Як думаєте, з мене вийде вередливий старий ельф?

Містер Браун не знайшов що відповісти. Він пересів ближче до світла та продовжив гортати сторінки.

— Тут є кілька старовинних легенд Ірландії про те, як відлякнути від селища ельфів. І ось, думаю ця казка сподобається тобі, Сесиліє. 

Дружина  шотландського фермера народила свого первістка, а її чоловік заганяв овець, коли почув три гучні удари з землі і голос, який тричі сказав: «Згадай кривий палець!» В його дружини був кривий палець, і фермер відразу запідозрив, що Сірі Сусіди збираються зробити щось неприємне для його дружини і хлопчика. Але майстер знав, що робити. Він відразу ж пішов до будинку, запалив свічку, взяв розкладний ніж і Біблію і розкрив їх. Як тільки він зробив це, шум і скарги почулися з сараю. Господар взяв ніж у зуби, взяв свічку в одну руку, а Біблію в іншу, і пішов до сараю разом з більшістю сусідів, які прийшли відвідати його дружину. Коли він відчинив двері сараю, то кинув всередину Біблію, яка зробила плач і нарікання ще сильнішим, і ельфи кинулися повз нього з шумом. Після них вони покинули колоду, з якої була вирізана дитина– тютелька в тютельку, точно. Колоду підібрали і віднесли до будинку. «Я отримав її від Сірих Сусідів», сказав він, «нехай він служить мені зараз». І протягом багатьох років він використовував цю колоду як кухонну дошку, і ельфи більше ніколи не торкалися його родини”.