Розділ 2.2

За сніданком в їдальні з’явились тільки Моллі та її невгамовний сусід. Бідолашна міс Браун після вчорашнього потрясіння не виходила з кімнати і брат залишився за нею доглядати. Квартирна хазяйка кудись пішла ще рано вранці, не було навіть продавця книг, який зняв кімнату в надії знайти покупців серед жителів містечка. 

Містер Претт тим не менш виглядав вельми задоволеним. 

– Вам не здається, що це схоже на романтичне побачення за чашкою чаю? Коли тут нікого немає, місце стає досить приємним! – він намазав свіжу булочку маслом і поклав зверху щедрий шар абрикосового джему. 

– Саме тому ви захопили газету, щоб почитати за сніданком, – натяки варто було пропускати мимо вух, що Моллі зробила з великим успіхом. 

– Тільки задля того, щоб дізнатись новини… 

Вони обмінялися поглядами. Відчувалося, що обом є, що приховувати, хоча тепер їх єднало щось схоже на ніжну дружбу. 

— В жовтому листку, який ви обрали, можна прочитати хіба що про наступні вибори мера та прогноз погоди, який вплине на врожай картоплі. 

– Ви переглядаєте ранкову пресу? – здивуванню його не було меж, але Моллі відповіла не одразу. 

– Так, я сподіваюсь побачити втішні для себе новини. Хоча тепер маю на це значно менше надії. Вчорашній вечір зайвий тому доказ, навіть дух не забажав приймати участь в моїх справах.

Містер Претт відклав сніданок. Його блискучі очі уважно за нею слідкувати, доки він роздумував над тим, що відповісти. 

– На вас справив враження сеанс спіритизму? 

– Дещо. Точніше його розв’язка. Виявляється, ви не тільки джентльмен, але й не відчуваєте страху  перед потойбічними силами! 

Куточки її губ трохи піднялися, варто було згадати, що відбувалось в вітальні після появи чорної кішки. Міс Браун знепритомніла, її брат вискочив зі свого місця як корок з пляшки шампанського, а пан Дефо так витончено вилаявся французькою, що йому позаздрив би навіть автор словника. Правда найбільше враження на всіх прозвела сама Пенсі Фокс, у якої почався напад. Місіс Боу насилу змогла влаштувати так, щоб провицю відвезли додому і з того часу залишалась в невідомості щодо її стану. 

– Буду відвертим, я скоріше відчув страх за вас, — зізнався містер Претт. — Хтозна, наскільки залізна хватка в цієї старої, божевільні іноді мають неймовірну фізичну силу. 

– То ви вважаєте Пенсі божевільною? 

– Звичайно! І при цьому досить спостережливою і хитрою, на кшталт гадалок, які в більшості своїй прекрасні психологи.  

Міс Сміт підняла на нього очі і промовила, відчуваючи невпевненість: 

– Але вона дещо сказала мені… І я не перестаю про це думати. 

– То може прогуляємось? Я не провидець, але колись в школі непогано розгадував ребуси. 

Пропозиція була дещо несподіваною, але Моллі погодилась і зробила це з задоволенням, якого від себе не чекала. Через десять хвилин вони вже йшли містом, обравши безлюдну і тиху вуличку. Було приємно спиратись на сильну руку чоловіка, який дарував їй відчуття спокою. Підтримки. А може ще чогось, що поки не можна було описати словами? Вона розмврковувала вголос, оглядаючі знайомі краєвиди. 

– Знаєте, всього рік тому я й уявити собі не могла, що опинюсь в такому місці. Я була впевнена, що проведу все життя в Лондоні і навіть почала строїти плани щодо однієї важливої справи… Сподіваюсь я не здамся вам такою ж божевільною, як Пенсі Фокс, але я хотіла відкрити власний художній салон. Навіть поїхала перейняти досвід. 

Якщо містер Претт і здивувася, то нічим це не видав. Навпаки, в його очах з’явилися бешкетні вогники. 

– Тобто, ви хочете незалежності? Можу тільки виразити своє захоплення! Я за те, щоб людина, не важливо, чоловік це, чи жінка, могли жити за власними правилами. Світ диктує надто багато умовностей, – він продовжував, але губи склалися в усмішку, яку не вдвалося приховати. – Але благаю, скажіть, що ваша незалежність не розповсюджується надто далеко. Ви не суфражистка? Ні? В мене з душі просто впав камінь! І вибачте, я сьогодні не можу втримати язик за зубами, то що ж ваш салон? 

Моллі була вражена ходом його думок. Сама вона намагалася не вдаватися в подробиці особистого життя сусіда, не надто переймалася тим, що тримає його в провінційному містечку, де можна померти від нудьги. Але містер Претт, схоже, уважно за нею спостерігав. 

– Довелося покинути цю задумку… – з деякою гіркотою закінчила вона. 

– Чому? 

– Доки я була у вд’їзді, в мене зникла сестра, – Моллі навмисно дивилася в інший бік. – Їй було всього шістнадцять і я досі тільки здогадуюсь, що сталося насправді. 

— А поліція? Хоча, навіщо я питаю, інакше вас би тут не було! То вони зовсім нічого не розкопали за цілий рік?

— Дещо мені відомо. Останній раз Лора відправила листа з Корнхіллу, після цього я про неї нічого не чула. 

Містер Претт мовчав, роздумуючи над тим, що почув. Це чіпляло його за душу. Не втратити надію знайти близьку людину, коли вже у поліції не знайшлося жодної зачіпки! 

— Ви відмінно тримаєтесь, — тільки і зміг він відповісти. — Не ображайтесь на мої жарти, в мене нестерпний характер, але я й гадки не мав, що все так серйозно. Можете на мене розраховувати в будь-якому випадку!

Попереджувати про те, що це таємниця, Моллі не стала. В неї не було жодного сумніву в тому, що містер Претт мовчатиме про те, що тільки  почув. Тим часом вони звернули на одну з вулиць і зіткнулися з особою, яку найменше очікували зустріти. До них чимчикував містер Черч і виглядав особливо сердитим. 

— Доброго ранку, - першим привітався супутник Моллі. — Вас вже підняли на ноги?

— Ще в пак! — крякнув під ніс аптекар. — А я ж попереджував! Але люди ніколи не слухають голосу розуму, замість цього граються з власним життям!