Розділ 2.1

— На вашому місці я б залишився сьогодні ввечері вдома.

Містер Претт покінчив з обідом і стягнув з коміра серветку. За останні дні з ним відбулися позитивні зміни, які не пройшли повз спільну увагу. Його не бачили в пабі, з крамниці не приносили в номер вино, зате в вітальні він весь час писав довжелезні листи. Місіс Боу обережно намагалася дізнатися, чи це пов’язано зі спадком, але отримала у відповідь тільки нерозбірливе бурмотіння. Тепер вся її надія була на нову квартирантку, бо міс Сміт мала неабиякий талант і змогла б просто по-дружньому все дізнатися. Те що ця парочка обідала разом, було гарним знаком, тож домовласниця зникла з очей, щоб їм не заважати. 

— Буде щось цікаве? - Моллі здивувалася такій пропозиції. — Мені вже натякали на те, що я порушую всі традиції і уникаю кращого товариства в Корнхіллі. 

— А ви дійсно уникаєте? - він примружився і в вигляді знов з’явилось щось котяче: таке ж хитре і самовпевнене.

— Як би вам сказати, — вирішила підіграти Моллі, — я не зовсім звикла до того, щоб цілий вечір обговорювати ціни на какао, що шалено зростають, чи капелюшки, які виставила у вітрину пані Юзич. Якщо мені знадобиться купити собі новий, я просто зайду до неї в ательє.

Претт розсміявся. Йому подобалась нова знайома і дедалі більше, але варто було застерегти її від помилок, які могли б дорого коштувати. 

— Звичайно! Пані Юзич тепер обслуговує вас безкоштовно! Те, як ви розкрутили ту історію з кривавим написом внесло вас з золотий фонд байок Корнхілла. В “Лілеї” просто аншлаг. 

— Зізнайтесь, що ви трохи мені заздрите! Вам теж перепала доля слави але… Чоловічі рукавички і краватки не продають в “Лілеї”, то ж вам від подвига ніякого зиску. 

— Я б так не сказав. З тих самих подій мене стали приймати в пристойному суспільстві. Втратити повагу в такому місті, як Корнхілл,  простіше простого. Варто дати зрозуміти, що ви чимось суттєво відрізняєтесь. Що, як на цих вечірніх посиденьках пліткують про те, як міс Сміт читає пікантні французькі романи замість того, щоб спілкуватись з добропорядними квартирантами? 

Такої поведінки Моллі не стерпіла б він жодного знайомого чоловіка, але її сусід дивним чином поєднував розум, зовнішню привабливість і деяку долю нахабства. З його вуст іноді злітали насмішкуваті слова на адресу людей, які вважались в Корнхіллі взірцем доброчесності, хоча, звичайно, мали той самий набір недоліків, що і всі інші. Тож вона замість поставити його на місце просто повела бровою.

— Ви піклуєтесь про мою репутацію? Добре, я над цим подумаю, і все-таки заради чого я повинна пропускати новий розділ французького роману? 

— Місіс Боу хоче провести сеанс спирітизму. 

— Але ж вона ходить в церкву! - проти волі вирвалося у Моллі. Сказати, що вона була здивована - нічого не сказати, така новина дійсно не могла залишити байдужою.

— Може ми будемо викликати дух святого Шарбеля? 

З ним неможливо було розмовляти серйозно. Моллі похитала головою: 

— Гаразд, ви мене заінтригували, я буду на вечерньому сеансі. 

— До речі ви зможете задати своє питання. Я знаю, що це мене не стосується, але чув, що ви вирішили затриматись. Отже, ваша справа затягнулася… - він дивився просто в очі, та цього разу погляд не був насмішкуватим,  скоріше в ньому читалося співчуття і бажання підтримати. Рука містера Претта лежала на столі і кінчики їх пальців майже торкалися. — Іноді варто прийняти допомогу навіть від духа, якщо ви не довіряєте людям.

— Це довга історія. Можливо колись я вам розповім…

— Сподіваюсь, що буду гідним вашої довіри,  — він повернувся до звичного стану так швидко, наче між ним не проскочила несподівана іскра. — В такому разі, зустрінемося о восьмій! Сьогодні я не зможу розділити з вами вечерю, бо запрошений в гості до однієї поважної особи. 

 — Бажаю вам приємно провести час.

Моллі не стала нічого розпитувати. До її вух вже долітали розмови про те, що містер Претт має коханку. Казали навіть, що ця невідома жінка його утримує, але в такі подробиці вірити не хотілося. Те що для провінції було неподобством вищого рангу в Лондоні чи Лаймі сприймалося як частина звичайного життя: вільний чоловік міг дозволити собі скільки завгодно крутити романи і тільки підняв би свій рейтинг. 

Вона допила чай і піднялася до себе в кімнату, де панував бездоганний порядок. На столі стояло маленьке фото у позолочені рамці, а з нього дивилися дві дівчини, такі схожі одна на одну! Щасливо посміхалися… Чого б вона зараз не віддала заради того, щоб на хвилинку повернутися в минуле!  Моллі потягнулася до скриньки з листами і стала відкривати один за одним, перечитуючи знову. Можливо вона щось пропустила? Можливо між строчками був якийсь натяк? Поріз на долоні, що залишився після зустрічі з провидицею не давав забути те, про що  стара сказала: “Ви шукаєте не того і не там!” 

На одному з конвертів був штемпель Корнхілла і вона з хвилюванням у серці почала читати. В останньому рядку було всього кілька слів: “ Моя люба, я знаю, що ти не будеш мене засуджувати, а першою розділиш мою радість, коли ми повернемось. Бо як кажуть, три речі неможливо приховати... З любов'ю. Лора”. 

Якась підказка крутилася в голові, але Моллі ніяк не могла за неї ухватитися. Вона відчувала, що знайде відповіді саме в Корнхіллі, але де саме? Звернутися до поліції? Вона ще не зустрічалася з місцевим інспектором, та в неї були підозри, що містер Черч не перебільшував, коли вважав полісмена нездарою. Аптекар був справжнім сухарем, наскрізь просочений мікстурами та порошками, але Моллі помітила що його уїдливих зауваженнях було набагато більше сенсу, ніж в в балаканині всіх інших. Місіс Боу? Домовласниця буде на восьмому небі від щастя, але навряд чи намагатиметься діяти обережно! Щодо нових знайомих, смішно чекати від них мовчанки, адже тут в кожній вітальні щодня обговорюють “по секрету” справи одне одного. На думку приходила тільки одна людина, на яку можна покластися…