Розділ 1.2

В порівнянні з обідом на квартирі місіс Боу контраст був просто неймовірний. Стіл, накритий білосніжною скатертиною, срібні ножі та виделки, невагомий фарфор Royal Albert  - все це справляло враження. За вечерею у містера Купера зібрались вершки суспільства, серед яких Моллі не знала нікого особисто, але легко було здогадатися, що це поважні люди. 

Взяти хоча б пана Дефо. Єдиний в Корнхіллі власник винної крамниці, чиї напої були настільки популярними, що без них не обходились ані веслля, ані поминки. Судячи з того, як фланелевій жилет обтягував його неосяжні форми, справи безумовно процвітали. Він володів будинком в центрі містечка, мав власний виїзд і навіть провів телефонну лінію до своєї спальні. Кілька келихів Ля Шато і його обличчя почервоніло і заблищало, наче червоне яблуко. Масла в вогонь підлила і суперечка, яка виникла між паном Дефо та місцевим аптекарем —  явним поціновувачем більш міцних напоїв.

— Вибачте, Черче, але у вас відсутній тонкий смак! Французькі вина це вам не касторка! Візьмемо хоча б пляшку Ля Шато. Три сорти винограду різної солодкості, аромат персика, полуниці і легкий присмак м’яти! Це кохання з першого погляду! - щоб довести власну думку, пан Дефо зробив потужний ковток і причмокнув губами. 

— І шлях до гастриту! — пробурмотів містер Черч. — На відміну від старого доброго віскі, витриманого в дубових бочках!

— Гарно підмічено. Ідеальний варіант, якщо ви збираєтесь з чаркою в руках читати новини в місцевій газеті. Але для обраного товариства потрібне щось більш вишукане. Щось створено для тандему з сиром, устрицями чи фруктами! 

Наче на доказ власних слів пан Дефо потягнувся за напівпрозорим шматочком шинки та ще раз наповнив келих. 

Олівія, яка посадила Моллі коло себе, помітила її увагу до розмови і спробувала згладити незручний момент.

— Всі ми маємо власні вподобання, чи не так? Я чула, що більшість сиділок жити не може без чаю, але я ні. Віддаю перевагу какао, в якому багато цукру і справжні вершки. 

Вона була дуже милою зі своєю відвертістю і гостя не могла не відповісти взаємністю. 

— То вам доводилось працювати сиділкою? 

— Як, ви не чули нашу з Джимом історію?! — Моллі похитала головою і нова подруга поглянула на неї зі справжнім здивуванням. — Я була впевнена, що квартирна хазяйка вже розважила вас плітками, адже таке трапляється не кожного дня! 

— Можливо вона просто не встигла цього зробити. До того ж, ніхто не знає, що я була запрошена на вечерю до містера Купера, щоб мене попередити. 

Тут міс Сміт довелося трохи покривити душею. Сусід по кімнаті дещо засмутився через перспективу вечеряти на самоті, то ж довелося розповісти йому про випадок в ательє і таке корисне знайомство. Правда дещо, а саме свої підозри щодо містера Уеста, вона вирішила не розголошувати. Та й як вони могли бути пов’язані з Олівією? Хіба що хтось добре знав про її слабкі нерви і використав це для більшого ефекту. Сама учасниця недавньої страхітливої історії відставила бокал та зітхнула, починаючи розповідь, яка, напевно давалася їй нелегко.

— Справа в тому, що Джим, тобто містер Купер, рік тому був тяжко поранений. Він талановитий інженер і приймав участь в побудові залізничного моста, але одного разу стався нещасний випадок… Не подумайте, що через його недбалість, але були загиблі і  серед інших він постраждав найбільше. Лікарі не давали ніякий шансів, що вдасться піднятися з ліжка, але ми подолали це! Разом! - вона дивилася на нареченого з неймовірною ніжністю. - Я прожила в цьому домі майже пів року в якості сиділки і помічниці, і часом не вірю, що можу стати господинею. 

— Дійсно щаслива історія і я розумію, чому містер Купер зробив вам пропозицію, — тільки і могла сказати Моллі.

— Але ви не все знаєте. Раніше Джим був одружений і коли його друга половинка тяжко захворіла, дав слово, що збереже вірність, ніколи не приведе сюди іншу. І дотримувався його, доки не освідчився мені. Ось тоді і почалися ті жахи, що нас переслідують! —  вона кинула стривожений погляд на вікно, наче і зараз чогось боялася, після чого перейшла на шепіт. — Я бачила її… тобто місіс Купер, у нас в саду! Не подумайте, що я божевільна, слуги казали, що вона часто ховається серед дерев і має звичку провідувати дім у день своєї смерті. А одного разу… ні, я не хочу згадувати! Ви все бачили в ательє пані Юзич. Наше весілля відбудеться тільки через місяць і я весь час думаю над тим, чи не забере вона моє життя, або життя Джима до того, як це станеться. 

Міс Сміт вислухала зізнання з дивним спокоєм. Історії про повернення і з того світу востаннє цікавили її в шкільні роки, але з того часу життя ще жодного разу не довело реальності привидів. Водночас її зацікавило дещо інше. 

— А що думає з цього приводу містер Купер? Він не здається мені екзальтованою людиною, можлива ця історія тримається лише на тому, що він порушив слово? 

— Звичайно, він мені вірить! — без тіні сумніву відповіла Олівія. — Я була проти, але він навіть написав заповіт. На випадок, якщо станеться щось непередбачуване!

Олівія потягнулася до бокалу, але її рука тремтіла і вино випадково розплескалося, залишивши пляму на скатертині. Деякий час вона дивилася, як червоний слід повільно збільшується, на її обличчі був написаний такий жах, впоратись з яким дівчина просто не могла. Вона вскочила, перекинувши стілець і кинулася геть, залишивши онімілих від подиву гостей. 

— Вибачте! - містер Купер поспішив наздогнати кохану. — Я скоро повернуся! 

Присутні деякий час зберігали тишу, та невдовзі оговтались і лише аптекар вкотре заявив, що вся біда в слабких нервах і взагалі в бажанні порушувати звичний спосіб життя. Моллі і вже хотіла відправити служницю спитати, чи не потрібна допомога, коли її очі вихопили дещо дивне за вікном.