Розділ 1.1

— Це останній раз, коли я погоджуюсь чекати! — пронизливий жіночий голос було чути з другого поверху! — Або ви заплатите за кімнату, або я викличу полісмена, так і знайте! Даю вам три дні, чуєте? І щоб жодної скарги на паління, в мене всі меблі смердітимуть табаком! 

Почулися важкі кроки і по сходах злетіла повновида особа, яка пересувалася з дивною для своїх років швидкістю. На першій сходинці вона змусила відступити нову квартирантку, але все ще палаючи від гніву, кинула на неї сердитий погляд. 

— А, це ви, міс Сміт! Як прогулялися? Залюбки помінялася б з вами місцями, ніколи ще не отримувала стільки проблем за один ранок! Жахливий день, просто жахливий! 

Відповіді не знадобилося. Як завжди в таких випадках квартирна хазяйка поспішила на кухню, де на неї чекав перевірений засіб лікування нервів. Ще під час першої зустрічі потужний запах кулінарного хереса майже збивав з ніг, але загалом місіс Боу виявилася жінкою доброю і поступливою. На доданок ціна за кімнату була помірною, а будинок - зручно розташованим, тож міс Сміт не задумуючись стала однією з квартиранток. 

Вона покрокувала нагору, роздумуючи над тим, що сталося в ательє. Щось не сходилося в цій історії. Якщо дійсно загадковий реставратор зумів прокрастися в “Лілею”, сховатися та зробити лякаючий напис, він повинен бути справжнім Гудіні. На такого варто було подивитись, тим більше  інших розваг в Корнхіллі можна не шукати. Час ще дозволяв здійснити прогулянку — обід подавали о другій, але не встигла міс Сміт вставити ключа в скважину, як з рипінням відчинилися сусідні двері. 

Вони зустрілися поглядами. Чоловік з роспатланою шевелюрою в пом’ятій сорочці і бездоганно одягнена дівчина з відміннами манерами. 

— Вибачте, що з’являюсь перед вами в такому вигляді, але у вас часом не знайдеться сірників? 

Було схоже, що сусіда розбудили крики місіс  Боу і він ще не повністю оговтався від такого шаленого нападу.

— Повинні бути, - вона й бровою не повела. - Якщо тільки попередження про паління відносилось не до вас. 

— Ні, мені пощастило більше, ми досить мирно живемо з місіс Боу. І за кімнату я сплачую регулярно! 

— Рада за вас! Почекайте хвилину. 

Звичайно, в провінції люди особливі, але тут всі звалювались на тебе з такою відвертістю, до якої важко було звикнути. Міс Сміт взяла коробку сірників на камінній полиці і повернулася в коридор.

— Ви мене врятували! - він простягнув руку з довгими, як у скрипаля пальцями і сховав сірники в кармані жилета. — Підозрюю, що справив на вас не найкраще враження… Як ви ставитесь до того, щоб виправити ситуацію і пообідати разом? Ви ще не куштували білий суп, тутешня кухарка готує досить непогано. 

— Не хочу здатися неввічливою, але в мене були трохи інші плани, я збираюсь подивитись, як реставрують церкву. 

— Невже? — його брови поповзли вгору. —  А це дійсно цікаво? Ніколи про таке не думав. Мені здавалося тут дві розваги: паб і підпільний картковий клуб. Ви мене надихнули, міс… 

— Сміт. 

— Приємно познайомитись, Вінсент Претт! - сусід потиснув її руку. - То коли ви збирається на прогулянку? Я хотів би вас супроводжувати, впевнений, мені не завадить побачити високе мистецтво. 

Вона промовчала, роздумуючи над відповіддю. Постійне спілкування з витонченими особами а ще гірше з нудними залицяльником дуже втомлювало, але цього разу поряд опинився надто привабливий нахаба.    

— Якщо ви встигнете за півгодини, я чекатиму в холі.

Можливо це була не найкраща ідея, але інтуїція підказувала, що з таким попутником легше буде розговорити реставратора. Що до можливих пліток - міс Сміт ніхто тут не знав і вона сподівалася якнайшвидше вирішити власні справи, щоб повернутися додому. А поки що життя підкинуло надто цікаву загадку, щоб байдуже пройти повз.

Наступні пів години вона присвятила тому, що переглядала газети за чашкою чаю. Нічого особливо цікаво в замітках не зустрілося, хіба що дивний збіг: повідомлення про заручини Джима Купера з Олівією Фінч надрукували в той самий день, що і новину про початок реставрації. Отже загадковий містер Уест знав про те, що планувала солодка парочка. Правда незрозуміло, навіщо йому знадобилося втручатись і хто з модисток підмовив влаштувати театр жахів. Годинник на камінній полиці пробив половину першої і міс Сміт відкинула газету. Погода стояла чудова і прогулянка виглядала досить привабливою навіть в компанії сусіда.

Вона поклала в сумочку олівець та блокнот, зачинила замок і спустилася вниз, готова до очікування, але сьогодні явно був день сюрпризів. Містер Претт вже стояв біля виходу одягнений в чорний костюм-трійку, білосніжну сорочку з накрохмаленим коміром та капелюх, що робили його схожим на банкіра. 

— Я не змусила вас чекати? 

— Ні хвилини. Я підозрював, що ви дуже пунктуальна і прийшов раніше, — він підставив лікоть і нова знайома поклала на нього руку. Легкий запах терпких парфумів дражнив уяву і робив присутність містера Претта ще більш приємною. Тим часом він продовжив, супроводжуючи розповідь зітханням. — Правда покоївка місіс Боу десь поділась і мені довелося самому прасувати сорочку. Пекельна справа!