Розділ 1. Хто залишив кривавий напис?

Дзвоник над дверима ательє прикрашали янголятка. Дуже символічно, бо навіть дочка губернатора замовляла весільну сукню у пані Юзич. Ніде так не зналися на моді, тканинах, мереживах і стрічках як в цьому затишному куточку. До того ж хазяйка закладу була сама люб’язність і мала лише один недолік - балакучість, яку ніяк не могла стримати. 

Кожному відвідувачу діставалося вдосталь компліментів, уваги та захоплення. Взяти хоча б сьогоднішню гостю. Красою вона не відрізнялася, але у вбранні від найкращої модистки перетворилася на королеву. Модистка недарма витратила на пошиття майже два тижні: у вбранні не було ані відвертого декольте, ані нарочитої пишності, яку зазвичай обирали розкуті красуні. Проте його прикрашали  кілька рядів мережива, пишний рукав з китовим вусом  та оборки фру-фру, що шурхотіли при кожному кроці.

— Моя люба, я просто не можу відвести від вас очей! — затараторила пані Юзич. - Вам так личіть бузковий! 

Вона підбігла, схопила дівчину під лікоть та потягнула до дзеркала, продовжуючи невпинно щебетати. Для когось іншого можна було б так не старатися, але мова йшла про заручини, і не будь-кого, а Джима Купера. 

Останні пів року все містечко тільки за ним і спостерігало. Після поранення він виявився прикутим до ліжка, майже ні з ким не спілкувався і перетворився б на відлюдькуватого одинака, якби не нова сиділка. Які міс Олівія Фінч використовувала засоби, нікому не відомо, але дуже скоро її наймач пішов на поправку і навіть піднявся на ноги. 

Місцевий аптекар часто бурчав під носа з цього приводу. На всі питання цікавих йому доводилось відповідати одне: такий випадок медицина пояснити не може! Віра в силу кохання у нього наближалася до нуля. Одружений на склянках з мікстурами та порошками від болю у шлунку, містер Черч продовжував нагадувати Куперу про необхідність жити тихим розміреним життям. Спокій і тільки спокій! А ще ніякого вина та шумних компаній, навіть якщо мова йтиме про весілля чи тому подібні дурниці. 

Але, як би там не було, поранений швидко одужував і почав думати над змінами в особистому житті. Тепер майбутній наречений милувався  коханою і навіть здавався молодшим за свої сорок років.    

—Ти справді чарівна, Олівіє, — він підійшов ближче та став за спиною. - Мені не вистачає тільки посмішки. 

Дівчина зітхнула і куточки пухких губ трохи піднялися. На щоці одразу з’явилась ямочка, що придавало їй невинний і пустотливий вигляд. 

— Я намагаюсь. Це чудовий подарунок, я справді щаслива але не можу не думати… Ти розумієш, про що я.

— Не треба брати це в голову! — він трохи зблід, але продовжив говорити твердим голосом. — Я вже казав, те що тобі розповіли - не більше ніж байки! Люба, не можна вірити всьому, що говорять люди.

— Але я на свої очі бачила її там, в саду… 

Пані Юзич підслуховувала розмову там старанно, що забула прикидатись зайнятою. Сантиметрова стрічка, яку вона тримала в руках, залишалась без діла, як і подушечка з булавками. Тільки коли дзвоник нагадав ще про одну відвідувачку, хазяйка ательє повернулась до реальності. 

— Доброго дня! — в зал зайшла молода брюнетка, одягнена і зачісана так бездоганно, що панні Юзич мимоволі прониклася до неї миттєвою симпатією. Гості можна було дати років двадцять п’ять і її ніколи не бачили раніше. Уважні очі оббігли приміщення.  — Мені порадили ваш заклад, щоб купити рукавички. 

— О, як це так  приємно! Проходьте будь ласка, місіс…

— Міс Сміт, — незнайомка ні на секунду не збентежилась з приводу такої помилки. Вочевидь вона була приїжджаю, бо тільки столичні жительки могли в її віці спокійно ходити без обручки. 

Пані Юзич покликала помічницю і шустра дівчина повела нову покупчиню до прилавка. Наречені, яких на кілька хвилин залишили без догляду, продовжували перемовлятись пошепки і триматись за руки. Дуже проникливо, як відмітила про себе хазяйка ательє, але так, наче їх обох щось гнітило. 

При появі пані Юзич міс Олівія стрепенулась, повернула на обличчя посмішку і вдавано бадьоро заговорила. 

— Сукня дійсно чудова, правда, Джиме? Я б хотіла її забрати просто зараз.

— Звичайно, я тільки накажу запакувати! Давайте я вам допоможу, роздягальня зараз вільна! 

Наречена покрокувала слідом за пані Юзич, яка услужливо відкинула важку штору і пропустила дівчину перед собою. Бідолашну розривало навпіл від цікавості. З одного боку треба було приділити нареченій якнайбільше уваги, з другого — прослідкувати за пані Сміт. Дуже гарненька, така спокійна і самовпевенена дівчина викликала неабиякий інтерес. Де зупинилась? До кого приїхала? Болючі питання одне за одним спливали в голові пані Юзич, аж раптом вона почула несамовитий крик і ледь не підстрибнула на місці. 

Міс Фінч вискочила в зал - біла, як полотно. Вона промовляла щось нерозібрливе, затуляючи обличчя долонями, а потім  і кинулася до містера Купера. 

— Це ВОНА, я казала тобі, Джиме, вона не дозволить! Не дасть нам бути разом! Там, - боячись повернути голову, дівчина махнула рукою в сторону роздягальні, - подивись на дзеркало! 

Містер Купер насилу посадив кохану в одно з крісел і рішуче направився до роздягальні. Хозяйка ательє була настільки вражена, що досі не ворухнулася з місця,  але чомусь по її шкірі побігли мурахи. Містер Купер відсмикнув фіранку. Лампа на стіні давала м’яке світло, що відбивалася у позолоті рами, а на самому дзеркалі… Він застиг на місці, не вірячи власним очам.