Епілог

Минуло ще сім місяців відтоді, як життя Лії остаточно змінилося.

Іноді їй здавалося, що доля просто вирішила повернути їй усе те щастя, якого вона була позбавлена з дитинства. Ще рік тому вона боялася будувати плани на найближчий тиждень, бо не знала, що її очікує далі, а тепер сиділа на широкому балконі будинку біля моря, загорнувшись у легкий плед, і спостерігала, як сонце повільно опускається за горизонт.

Теплий вітер грався її волоссям, а десь у дворі лунав дзвінкий сміх Соні.

— Тату! Наздожени мене! — почувся голос дівчинки.

Матвій, який ще хвилину тому говорив із кимось по телефону, відразу ж відклав мобільний і побіг за донькою. Соня заливалася сміхом, намагаючись сховатися за шезлонгом, хоча її маленькі ніжки раз у раз видавали схованку.

Лія посміхнулася.

Вона досі не могла звикнути до того, як легко цей чоловік заповнив собою кожен куточок її життя. І не тільки її.

Соня обожнювала батька, а Матвій, здається, був готовий подарувати доньці весь світ. Іноді Лія ловила себе на думці, що саме завдяки їм зрозуміла справжнє значення слова «родина».

— Про що задумалася? — Матвій з'явився поруч, підсаджуючись до неї.

— Про те, що ти програв.

— Це ще чому?

— Соня втекла від тебе за рекордні двадцять секунд.

— Неправда! — обурився він. — Вона просто користується тим, що я надто добрий батько.

— Ага, саме тому вчора ти дозволив їй їсти морозиво перед вечерею.

— Один раз!

— Три.

Матвій примружився.

— Ти ведеш підрахунки?

— Звісно. Хтось же має бути відповідальним дорослим.

Неподалік пролунав дитячий сміх.

— Мамо! Дивися, яку мушлю я знайшла!

Соня підбігла до них, простягаючи долоню з маленькою біло-рожевою мушлею. А Лія досі дивувалася, як легко змогла полюбити цю дівчинку. І як легко сама Соня прийняла її в сім'ю.

— Вона дуже красива, сонечко, — усміхнулася Лія.

— Я подарую її тобі! А ще нам треба купити таку ж для бабусі Елі. Вона любить красиві речі.

При згадці про маму серце Лії наповнилося теплом.

Еля зараз була найщасливішою людиною у світі. Нещодавно вона народила донечку — маленьку Марійку, яка стала справжнім дивом для всієї родини.

Лія досі пам'ятала той день, коли мама зателефонувала їй із пологового будинку.

«Ти стала старшою сестрою, Ліє… Старшою …»

Тоді вони плакали обидві.

Дмитро не відходив від дружини ні на крок, а тепер із гордістю носив доньку на руках і щодня переконував усіх, що вона — його точна копія.

— До речі, мама сьогодні надсилала фото Марійки, — сказала Лія. — Знаєш, вона така мила. 

— Як на мене, вона вже зараз дивиться на всіх із таким виразом обличчя, ніби знає всі секрети цього світу, — усміхнувся Матвій.

— Це сімейне.

— Не сперечатимусь.

Соня, почувши розмову про малечу, одразу пожвавилася.

— А коли ми поїдемо до бабусі?

— Наступного тижня ми вже будемо вдома — відповів Матвій.

— І я зможу потримати Марійку?

— Якщо сидітимеш спокійно.

— Я вже велика!

Лія усміхнулася, дивлячись на дівчинку. Час летів неймовірно швидко.

— До речі, — Матвій повернувся до неї. — Ти так і не розповіла, чим закінчилася сьогоднішня зустріч із замовником.

— Ти серйозно хочеш говорити про роботу під час нашого відпочинку? 

— Звісно. Я ж твій найбільший фанат.

Лія тихо засміялася.

Ще кілька років тому вона й уявити не могла, що колись почує такі слова на свою адресу.

Вона навіть не очікувала, що ще під час навчання зможе заробляти зі своєї професії. Спочатку були маленькі проєкти, а вже потім співпраця з великими компаніями.

Іноді їй досі не вірилося, що це відбувається саме з нею.

— Гаразд, якщо тобі так цікаво… Вони погодилися.

— Почекай. Справді?

— Так.

— Ліє!

Матвій підхопив її на руки, змушуючи голосно засміятися.

— Постав мене на місце!

— Ти розумієш, що це означає?

— Що тепер мені доведеться працювати ще більше?

— Це означає, що моя дівчина офіційно стала найталановитішою дизайнеркою.

— Дуже об'єктивна оцінка.

— Абсолютно.

Він поставив її на ноги й уважно подивився в очі.

— Я пишаюся тобою, Ліє. Завжди пишався.

Від цих слів у грудях стало тепло.

— Знаєш, чого я найбільше боялася? — тихо запитала вона.

— Чого?

— Що одного дня прокинуся і зрозумію, що все це було лише красивим сном.

Матвій ніжно провів пальцями по її щоці.

— Тоді я щоранку нагадуватиму тобі, що це реальність.

Сонце майже сховалося за горизонтом, залишаючи на воді золоті відблиски.

— Ходімо до моря, — раптом сказав Матвій.

— Просто зараз?

— Просто зараз.

— А морозиво буде?

— Обов'язково, — підморгнув він Соні.

— Матвію!

— Що? Я ж добрий батько.

Вони повільно рушили до берега. Пісок був ще теплим після спекотного дня, а хвилі тихо торкалися ніг.

Соня бігала попереду, намагаючись перестрибувати через воду.

— Здається, це був гарний день, — сказала Лія.

— Це був майже ідеальний день.

— Майже?

— Не перебивай.

Вона звела брови.

— Добре, мені вже цікаво.

Матвій дістав телефон.

— Що відбувається? - запитала здивована Лія?

— Нічого особливого.

— Коли ти так кажеш, це завжди означає щось дуже особливе.

Матвій зробив глибокий вдих.

— Пам'ятаєш нашу першу зустріч?

— Як таке можна забути?

— А пам'ятаєш, як ти сказала, що ненавидиш мене? 

— Не нагадуй.

Він тихо засміявся.

— А я закохався в тебе майже одразу.

— Брехун.

— Ні. Просто тоді ти дивилася на мене так, ніби я був найбільш безвідповідальним батьком.

— Так і було.

— А тепер ти — найкраще, що зі мною сталося.