Розділ 21

Лія

Тато так швидко вийшов, що ми навіть не встигли нічого розпитати. 

- Що ж ходімо, напевно до Соні, їй вже час обідати. - заговорила я до Матвія, бо з цими розмовами ми зовсім забули про плин часу.

- Так, тобі б теж не завадило поїсти - ми обоє засміялися і пішли по Соню.

Після обіду ми з нею залишилися двоє, адже Матвія викликали до поліції через той інцидент, тому він мусив їхати розбиратися з тим, що навалилося.

А ми вирішили не гаяти час і пішли на вулицю. 

До вечора ми розважалися чим тільки могли. Тому вимучена Соня заснула швидко. Вона зізналася під час гри, що зовсім не сумує за мамою, але дуже б хотіла, щоб саме я стала нею. Ці слова застали мене зненацька, тому я навіть не знала, що мені їй відповісти. Звісно, мені було приємно, що дівчинка змогла мене полюбити, але з іншого боку, я так і не знаю, що відбувається між мною та Матвієм. Тому обіцяти щось дівчинці я не хочу. Час все сам розставить по місцях.

Почекавши, до десятої вечора, я не дочекалася ні Матвія, ні Дмитра Олександровича, тому попросивши, хатню робітницю краєм ока подивитися за Сонею, вирішила збиратися додому.

Коли вийшла на вулицю, то зустрілася з машиною Матвія.

- Як добре, що ти ще не пішла. Сідай, я тебе підвезу - чоловік відкрив двері машини та запросив мене сісти. Я ж слухняно сіла, це набагато краще, ніж самій добиратися в таку годину. 

- Пробач, справи затримали, я й сам сподівався, що зможу звільнитися швидше. - почав розмову Матвій.

- Нічого страшного, ми з Сонею чудово провели цей день. Вирішив всі справи?

- Знаєш, я думав все буде тягнутися знову довго і з судами. Але Настя, щоб не відкривали кримінальну справу, сама запропонувала позбавлення батьківських прав, тому все це лишається оформити юридично і ми офіційно будемо мати спокій.

- Це чудово. Я рада, що все вирішилося так швидко. - з посмішкою відповіла і вирішила відвернутися до вікна, мені було якось незручно після того поцілунку.

- Дякую, що допомогла з Сонею. - знову порушив тишу Матвій.

- Я не можу по-іншому, занадто її полюбила. - вирішила чесно йому відповісти.

- А ми тебе - він подивився на мене, а я з несподіванки навіть відповісти нічого не змогла.

-Якщо тобі потрібен час, я готовий чекати скільки завгодно, але більше не відпущу тебе і ніколи не зроблю боляче - Матвій перевів погляд назад на дорогу, а моїм червоним засоромленим обличчям можна було освічувати дорогу. Мені ще так ніхто не освідчувався у коханні. Але я й сама розуміла, що теж покохала цього чоловіка і навіть сама не зрозуміла коли.

- Я вдячна, що ти не тиснеш. Ти правий, мені потрібен час, надто багато навалилося за ці дні. - я вирішила не спішити з відповіддю . Так, розумію, що я теж кохаю цього чоловіка, але всі події, які сталися за такий короткий час теж дають про себе знати. 

Далі ми їхали в тиші. Під будинком ми попрощалися і Матвій поїхав додому, а я пішла додому. Тихенько зайшла, щоб не розбудити бабусю Олівію і прошмигнула в кімнату. Вже через двадцять хвилин я лежала в тепленькому ліжечку і поринула в царство Морфея.

Ранок розпочався швидко, адже сьогодні теж було багато справ. Я вирішила не відкладати з навчанням. Тому з самого ранечку вирушила в університет, щоб подати заяву у деканат. Там довго часу це не зайняло, тому я швидко звільнилася. Настрій був чудовий, адже сьогодні я домовилася зустрітися з Леською. Як же давно я її не бачила, і так сильно скучила. Як вона сказала, в неї є чудові новини, з якими вона ну дуже хоче поділитися. А я була безмежно рада, що побачу її.

Через годину, я вже сиділа в кав'ярні і чекала на свою любу подругу, яка як завжди запізнюється. Замовивши каву, я повільно попивала її, і милувалася видом з вікна. Як завжди обрала саме це місце в кав'ярні, дуже вже мені подобається сидіти саме тут,

- Ліє! - почула я радісний голос Лесі, яка радісно бігла до мене в обійми.

- Леся! - теж радісно обняла дівчину у відповідь.

- Яка ж я рада, що нарешті тебе побачила - заговорила дівчина, коли зробила своє замовлення.

- А яка я рада, як же мені тебе не вистачало - посміхнулася я до Лесі. Мені і справді не вистачало її увесь цей час. Через моє маленьке розслідування ми рідко спілкувалися, тому ця зустріч була як ковток свіжого повітря.

Деякий час ми просто дивилися одна на одну, а тоді Леся заговорила:

- Так, наскільки я розумію в нас обох багато цікавого сталося, то хто перший починає?

- Давай краще ти, в мене занадто багато насичених подій сталося за такий короткий час...