Розділ 20

Після такої зворушливої розмови, всі сиділи мовчки. Кожен думав про щось своє. Але як же мило було спостерігати за батьком, який нарешті воз'єднався зі своєю донькою. Хоч він і був засмучений новинами про своє перше кохання, але його очі світилися від щастя, що його донька поруч.

- Ліє, а переїжджай до нас - раптом порушив обіцянку Дмитро Олександрович.

Лія ошелешено дивилася на нього і не знала, що відповісти.

- Дякую за таку чудову пропозицію, але чесно, я поки не знаю, що вам відповісти. Це все занадто швидко. - ніяково відповіла дівчина.

- Так, я розумію, що ти мене так швидко не пробачиш, але знай, що в нашому домі завжди тобі раді, зрештою це і твій дім. Приходь, коли забажаєш.

- Дякую, думаю, я часто буду приходити до Соні.

- Тобто, ти ж її няня? - здивовано запитав чоловік.

- Тату, Лія прийняла рішення більше не працювати в нашому будинку. Її головна мета виконана, в цьому більше немає сенсу - нарешті відповів Матвій, який втрутився в розмову.

- Так, Матвій правий. Я влаштувалася в цей будинок, для того, щоб по можливості дізнатися хто причетний до нашого викрадення. Тепер, коли правда викрита, я думаю продовжити своє навчання очно. Та й доведеться шукати якусь іншу роботу, яку зможу поєднювати з навчанням. 

- Так, а на кого ти навчаєшся? - зацікавлено запитав Дмитро Олександрович.

- Дизайнер. Змалку подобалося малювати, от і вирішила поєднати з цим своє життя.

- Твоя мама теж була дуже талановита. Вона просто неймовірно малювала - з сумом промовив Коваль старший.

- То от в кого в мене така здатність.

- Але знаєш, що я подумав - раптом жваво заговорив чоловік.

- Що таке? - майже одночасно запитали Матвій і Лія.

- Якщо твоїй мамі вдалося врятуватися і вона не могла за тобою повернутися, тоді я знаю як до неї звернутися.

- Як?

- Я дам журналістам те, що вони від мене чекають вже кілька років. - чоловік піднявся з крісла і швидко вийшов з кабінету.

А там залишилися ошелешені закохані.