Розділ 19

Лія

Як я хвилююся. Саме заради правди, я прийшла в цей будинок. І ось зараз, коли все вилізло назовні, я просто не уявляю про що ми з ним будемо говорити. Яке в нього ставлення до мене буде після цього всього. Але розумом я розуміла, що нам просто необхідно поговорити. Я дивлюся на Матвія, який тримає мене за руку і розумію, що з ним мені спокійно і легко. А його підтримка це те, що мені зараз необхідно, як повітря. У двері постукали, а після цього зайшов Дмитро Олександрович. Я й досі навіть у думках не можу називати його батьком, але чи потрібно це йому?

- Донечко моя! - він підійшов до мене і одразу обняв. Я просто завмерла, адже навіть не знала як на це реагувати, але після теж обняла його. 

- Тату, будь ласка, дай Лії трошки відійти від шоку - нарешті озвався Матвій після тривалої тиші.

- Так, звісно, пробач - Дмитро Олександрович відсторонився від мене. Було видно, що він теж нервує як і я.

- Все добре, не кожного дня дізнаєшся, що в тебе десь гуляє донька. - трішки пожартувала я.

- Нам так багато про що треба поговорити - я побачила, що він в руках тримає фото. Вже розглядаючи їх, я зрозуміла, що це фото молодих батьків, і які ж вони щасливі були. Декілька світлин було і зі мною маленькою.

- Якби ти знала, як я її кохав - почав розмову батько. 

-І саме тому ти так легко пробачив своєму батькові, мені навіть дідусем його назвати язик не обертається - все таки я не забула про своє відкриття і вирішила нагадати йому , якщо він вже забув.

- Так, я знаю, що винен. Знаю, що нема мені пробачення, і ти маєш на це право, але дозволь хоча б все тобі розказати - він з жалем дивився мене, і я просто розривалася на дві сторони.

- Ну спробуй, все ж таки я теж багато чого не знаю.

І далі я почала слухати. Батько розповів, що одружився з мамою надто молодим. Йому було двадцять один, а мамі двадцять, Вона була сиротою, і його батько вирішив, що вона мисливиця за грошима і категорично був проти цього шлюбу. Але, коли вони заявили, що чекають на дитину, він нічого не зміг зробити. Як сказав батько це була його перша шалена любов, яка не згасла навіть через скільки років. 

Коли я народилася, вони прожили спокійно два місяці, аж допоки одного дня нас двох не викрали. Викрадачі не давали про себе знати кілька днів, а тоді надійшла вимога про наш викуп. Це були шалені гроші. Його батько просто так давати гроші відмовився, зсилаючись на те, що мама все це сама й організувала і просто вирішила заробити грошей. Тато в це не вірив, але тоді дідусь висунув умову, коли нас повернуть він розлучається з мамою, і забуває її ім'я.

 У батька не було вибору, окрім того як погодитися. Але коли вони заплатили, нас так і не повернули. Згодом, в річці знайшли люльку, яку впізнав батько, але ні мене ні маму так і не знайшли. Поліція зіслалася на те, що течія велика, і нас просто могло далеко занести, адже ніхто не знав скільки часу та люлька там пробула. Далі батько вів своє розслідування і зрозумів, що до нього причетний дідусь, але прямих доказів він не мав.

 А далі ви вже знаєте. Декілька років тому батько зовсім припинив з ним спілкування, а недавно його розбив інсульт і тепер він прикований до ліжка. Його доглядають у спеціалізованому закладі. Все це слухаючи, я не могла стримати сліз. Як через одну людину, постраждала ціла сім'я. Батько так і не зміг покохати маму Матвія і вони в процесі розлучення. 

- Донечко, а де ж моя Еля? Якщо ти жива, то значить і вона. Невже, вона не хоче мене бачити? - батько подивився на мене з таким відчаєм, що мені було важко вимовити хоч слово.

- А мами немає - тільки крізь сльози змогла промовити я.

- Як це немає? - батько закрив обличчя руками і я почула як він схлипує. Цей дорослий чоловік плаче від того, що втратив останню надію знайти кохану.

- Тату - вирвалося в мене і я його обняла.

 - Двадцять років тому мене під своїм будинком знайшла місцева знахарка. В корзині була я і невелика записка, в якій просили опікуватися про дитину, адже вона в небезпеці. Тат, я не знаю, що тоді сталося з моєю мамою! - нарешті змогла відповісти на його питання, після того як сльози вщухли.

- Ні, вона жива, я вірю в це - промовив батько дивлячись мені в очі.

- І я вірю, що вона жива, попри все. - дивлячись просто в нікуди відповіла я.

Як вам таке зізнання батька?