Розділ 17

Лія  

Як же мене болить голова. Вчорашній день, давав про себе знати. 

Я навіть не одразу зрозуміла, що в кімнаті є ще хтось окрім мене. Чесно, подумала що ще й досі сплю.  

- Ти що тут робиш? – закричала я на сплячого Матвія, який  спав, опустивши голову на моє ліжко. 

 – Ану вставай! – почала я трясти його за плече  

- Ей, полегше – нарешті почувся його сонний голос.  

- Полегше? Та я б ще по макітрі твоїй би дала! Забирайся звідси геть!   

- Будь ласка, дай мені п’ять хвилин, а після того можеш одразу мене вигнати. – аж шкода його стало, від того, як він на мене подивився.  

- П’ять і ні хвилиною більше.  

- Так, я козел – почав Матвій, від чого посмішка на моєму обличчі все ж таки з’явилася. Я рада, що він це визнав.  

- Я рада, що ти це визнав – повторила це вголос і  вклалася зручно на ліжку щоб слухати далі. Цікаво, чим він мене ще сьогодні здивує.  

- Я не мав так з тобою говорити, але тоді емоції взяли верх. Зараз я готовий розповісти тобі все спочатку. – Матвій взяв мене за руку, а я чомусь не стала її забирати. Він продовжив далі.  

– Анастасія, як ти зрозуміла - моя колишня дружина. Ми розлучилися з нею, коли Софійці було три роки. Так, можливо я винен, що часто пропадав на роботі, але ж саме цього вимагала від мене Настя. Вона хотіла безбідного і шикарного життя, а я хотів, щоб вони  ні в чому собі не відмовляли. Великого кохання у нас не було, але коли я дізнався, що вона вагітна, запропонував одружитися. Як потім виявилося через брак так званої уваги, вона завела собі коханця. Дитиною вона не займалася з самого народження, вдень були няньки, а коли я приходив з роботи, старався компенсувати брак своєї відсутності. У батьків своє життя, тому у вихованні онучки вони майже не беруть участь. Але на декілька годин могли лишитися, коли не було заміни. Ось так і жилося моїй дружині. Звісно, коли стало відомо про коханця, я одразу подав на розлучення, а вона не була готова розлучатися з безбідним життям. Вона поставила мені умову, або я дай їй гроші на безбідне життя, або вона забирає Соню. Звісно,я погодився, адже знав,що дитина їй не потрібна. А зараз, скоріше за все гроші закінчилися, і вона таким способом вирішила їх взяти. Звісно, це їй так просто не минеться. В мене достатньо доказів, щоб нарешті позбавити її батьківських прав. Та й впевнений Соня не буде проти, адже вона давно зрозуміла, що мамі на неї байдуже. Власне, це вся розповідь.  

- Бідна дитина, як же їй не повезло з рідною мамою. Взагалі не розумію, як можна не любити власну дитину – в очах бриніли сльози, але єдине, що радувало, так те, що з батьком їй повезло однозначно.   

Матвій нервово зжимав мою руку, і подивився мені в очі. Як же мені його шкода. Але тепер, я розумію, що в нього просто здали нерви, адже він так хвилювався за доньку.  

- Головне, що все обійшлося, і тепер все буде добре – я обняла чоловіка, так щиро мені хотілося його підтримати.  

- Звісно буде, адже в нас є ти – він повільно відхилився, залишаючи між нами трохи простору. Я підняла очі, і побачила його погляд на собі. Його пальці обережно прибрали моє волосся з обличчя. А тоді, ледь відчутний дотик змусив мене затамувати подих. Я заплющила очі ще до того, як він нахилився ближче. Його губи ніжно торкнулися моїх, так ніби він запитував дозволу. І я дозволила. Це  був короткий, але такий ніжний поцілунок, який більше не потребував слів.  А  тільки тихе і мовчазне: «Я поруч», «тепер все буде добре».

Які ваші враження? Чекаю вас у коментарях! Ваша Ляна Брук!)